Дещо про сусідів Марії і про саму Марію - так, як вона це бачить.

МАРІЯ

Я Марія, мені двадцять два роки, віднедавна веду кулінарний блог, щоб мати на що жити.

Мишко - мій син.  Йому майже рік.

Сергій і Денис Ведмідь -  мої сусіди. Сергій наполягає на тому,  щоб його звали Сірожа. Каже, що звик у своєму селі до такого звертання. Він мій ровесник. Закінчив політех, тепер безробітний. Він посварився з нареченою і тепер намагається помиритися. 

Мені сумно, що це сталося через нас з Мишком,але малий не винуватий. Оте па-па-па-па  було перше слово, що він сказав з дня народження. Я так зраділа, що нічого не встигла пояснити глядачам. А тепер і пізно, і сенсу нема. Легенда гарно підняла перегляди. Сірожа сказав, най буде.

Цей хлопець дуже подобається жінкам. Він виріс в селі, на натурпродуктах і свіжому повітрі. І ще займається спортом. Одразу видно, що зразковий мачо. Софія - його наречена. Він хоче заробити на весілля, бо у них в селі весілля має бути дуже пишним. Але зараз без роботи. Тому вигадав наш блог і просуває його. І ще має деякі проєкти, але грошей не так багато, як треба. Він здається легковажним і некультурним. Але за цим криється гарна людина. Я дуже поважаю, коли чоловік сам розв'язує свої проблеми й не звинувачує всіх у тому, що проблема сталася. Сірожа саме такий. 

Дениса ми звемо Ведмедем, і він справді великий і сильний, як спортсмен-штангіст. Дуже ввічливий,  акуратний і відповідальний. Залишити з ним Мишка мені не страшно - все зробить правильно. Йому уже трохи за тридцять і в нього золоті руки. Він одинокий, приїхав з провінції, щоб влаштуватися на роботу. Бо там, де він раніше жив, платять зовсім мало. А в Києві зарплатня вище. Тепер хлопець працює в автомайстерні, коли є разові замовлення. В штат його ще не взяли.

Вони обидва живуть через стіну від мене, недавно заселилися, щоб зекономити на оплаті за оренду житла. Побудуть тут, поки їх родичі за кордоном. 

А мене з малим кинув чоловік. Кинув у всіх сенсах цього слова. Спустошив усі рахунки за продану квартиру  й дачу, залишив у найнятій на місяць квартирі й утік. Шлюбний аферист він чи ні, слідство поки що не з’ясувало. Але надії повернути хоча б гроші за мою квартиру і дачу батьків маже немає.

А за цю, де м з Мишком живемо,  платити треба. І малого годувати-одягати.

Добре, що мої нові сусіди чуйні й делікатні люди. Вони допомагають - хто порадою, хто підтримкою. Ми живемо досить весело, хоч і не розкішно.

Щоб було цікавіше, змагаємось, хто краще вкладеться в наші мізерні доходи. Поки що з великим відривом лідирує Лілія Іванівна, пенсіонерка сімдесяти років, ще й письменниця. Така бадьора старушня, що все на світі бачила, все про всіх знає, але хоче знати ще більше.

Ох, не  знаю, як пояснити. Проноза з проноз. Вона така на вигляд інтелігентна бабуся в капелюшку й з парасолькою, вся у своїх книгах і походах на прем’єри й по музеях. А плітки збирає, знає в подробицях про всіх в домі. Дім до речі на шістнадцять поверхів. І вона точно підглядає за мною у вічко на дверях. Хоча до Мишка ставиться добре і допомагає порадами. 

І я ніколи не забуду, як  вона принесла мені Бону для Мишка, коли в мене  пропало молоко від стресу. Ніхто ще не знав, що у мене трапилося. Навіть батьки. А вона якось дізналася. Може  з того, що я не виходила з квартири нікуди, тільки в ломбард,  що працює у сусідньому під’їзді.

Вона принесла Бону, посиділа з малим, поки я нарешті змогла дати собі лад хоча б зовні - перевдяглася в нове і зробила з волосся акуратний пучок,  змила сліди сліз. Сусідка сказала, що тепер я знову красуня, похвалила за те, що малий добре доглянутий, сказала, що треба жити далі. Я подякувала.

Оце й уся бесіда - ми тоді  майже не говорили, та й зараз здебільшого тільки вітаємося. Мені була неприємна її присутність. Я почувалася жалюгідно  в розквашеному стані перед цією - самодостатньою і застібнутою на всі ґудзики особою.

Вона тоді сказала, що поспішає, попрощалася й пішла, відмовившись від чаю і залишивши на столі шоколадку. Я так хотіла тоді солодкого, але не могла собі дозволити.

Я розгорнула фольгу, відкусила добрячий шмат шоколаду, відчула знайомий божистий смак. І  мене миттєво осяяла ідея з кулінарним блогом.

Але без Сірожи з Ведмедем нічого б не вийшло.

Ми з ними того ж дня зустрілись в маркеті. Такий дім у нас - не треба виходити з двору, щоб знайти все необхідне. Все на місці - від їжі до нотаріуса.

Тож я спустилася взяти памперсів, бо я спершу беру, коли приходить допомога на дитину, памперси,  Бону і вермішель. Пасту тобто. Правильно говорити - пасту. Щоб в ефірі не ляпнути нічого низького і немодного. Там зачепилися візками, посміялися. розговорились і якось непомітно вирішили знімати блог. 

Відтоді я не плачу, ні про що не жалкую, і все у нас з Мишком. А буде ще краще.

Сірожа каже, що треба все робити правильно, і прийде успіх.

Я, мабуть, колись помилилась в гонитві за ідеальним - виглядом, статусом, коханням. Завжди намагалася чинити так, щоб усе було правильно. Заміж вийшла за успішного  і креативного, покохавши з першого погляду - хіба це неправильно? 

Чоловік наполягав, щоби я вивчала етикет в очікуванні моменту, коли він введе мене у вищі верстви. Як він і хотів, уже вагітна ходила в танцклас, бальні танці завчила для Віденського балу. Вальс, ха.  

Ну  й високу кулінарію, хоча лише теоретично, щоб знати, що замовляти в ресторанах і на майбутнє - коли в нас буде свій кухар.

От тепер і згодилося. І мій канал уже приносить зиск. Хтось дивиться з цікавості до високої кухні, хтось виливає жовч на багатих нероб. І багато чоловіків зацікавилися кулінарією після того, як я пояснюю тонкощі приготування делікатесів. 

Бо прийшла допомога звідки й не очікувала. Якби не Сірожа, нічого б не вийшло. Й зараз монетизація ще  не  дуже. Але мій син не росте на одній вермішелі. І щодня бачить справжніх чоловіків. А не оте шопопало, яке я всупереч порадам батьків вибрала  Мишкові в батьки.