Чи любить сусід читати настільки сильно, щоб потрапити через це за грати?

Гм. Якби вона не знала, що він зайде, то могла б нічого не почути. В повній тиші, настільки повній, що Лілія Іванівна боялася дихати, тінь зловмисника  перетнула щілину, передбачливо залишену для огляду. Порушник особистого простору й кордонів власності письменниці впевнено рушив у яскраво освітлений кабінет письменниці, навіть не роблячи спроби щось пошукати в передпокої або роздивлятися навкруги.

-Він явно знає, що йому треба і де воно знаходиться.- впевнилася хазяйка квартири.

 Але що може знадобитися Валентинові в її скромній квартирі, Лілія Іванівна навіть не могла здогадатися.

Але відчувала, що у нього є якісь серйозні підстави для такої поведінки.

Бо саме такий її Драго. Суворий зовні, але в душі милий, розумний і навіть зовні красивий. І на злочин колись його штовхнуло безробіття й те, що його сім’я… 

Так, це все ясно. Але є проблема. Докази беззаперечні. 

І як же ж тепер зробити, щоб він не сів у тюрму на довгий строк, якщо всі докази вказують на нього? ДО всього він ще й утік і переховується... В тому романі вона хотіла показати безжальність системи й фальшивих друзів. І в цих обставинах порятунку для героя не було. 

Йому протистояв цинічний змій з червоними від постійного безсоння й надлишку алкоголю в крові очима й незламними принципами. Світ він чітко ділив на біле й чорне.  Комісар поліції був чіпкий, як весняний кліщ, купити його було неможливо. Він ненавидів і кримінальний світ, і світ, у якому вимушений був ловити кримінальників. Багатіїв, що невідомо нащо коптили небо, і кримінал, що позбавляв багатіїв їх статків… 

Одна світла пляма - його мала дочка, що жила з тіткою. сестрою померлої дружини. Звісно спосіб життя батька не давав змоги дитині бути з татом…

-І що це нам дає? Чого він має відпустити Драго? Між ними нічого спільного. Комісар зневажає злочинців.  І докази… - Непомітно для себе задумалася письменниця. Вона  причаїлась у шафі, дихаючи ароматами лаванди й засобу від молі. Було незручно стояти серед педантично по кольорах розвішаних комплектів одягу. І якщо необережно поворухнеться, то ризикуватиме постати перед зловмисником з вішаком за коміром. І передчасно приверне увагу до себе,  якщо невдало повернеться або занадто швидко вискочить.

Наче виринувши зі сну, письменниця трохи відсунула дверцята гардеробу, коліщатка яких загодя добре змастила. І не повірила очам,  побачивши широченну спину і зріст явно не Валерія. А...

Вона аж задихнулася від здивування, дивлячись у спину Ведмедя - незмінно ввічливого сусіди з квартири навпроти, якого вона на власні очі спостерігала в бінокль у той самий час, як хтось побував у її квартирі…

Бабуся подумки ляснула себе долонею по лобі, щоб у думках прояснилося. Потім нечутно покинула шафу і навшпиньках підійшла ближче.

Денис нахилився перед її ноутом і уважно читав тільки що написаний уривок про пригоди злощасного Драго. Він, здається, навіть  гарчав від люті.

Та що ж це таке! Невже перед нею черговий фанат, який зухвало намагається раніше за всіх побачити оновлення? Вона викладає розділи два рази на тиждень. Невже не можна трохи потерпіти, і взагалі - як можна читати невідредаговану чернетку? Як …

Наче хтось штовхнув Лілію Іванівну в плечі. 

Вона несподівано швидко й енергійно підскочила до Ведмедя й злісно прошипіла в спину дивному злодієві знамениту фразу.

-Руки вгору, я все знаю!

-Справді? - скептично спитав Денис, який чудово бачив всі її маневри у відбитті на екрані ноутбука. - І що я робив 16 серпня в цей самий момент?

-Вдирався у квартиру моїх сусідів, що поїхали на рік в іншу країну,  а допомагав тобі в цьому Сергій, твій спільник. - викривальним тоном мовила Лілія Іванівна.

-Відповідь неправильна. - єхидно відповів зловмисник, повертаючись всім корпусом до сусідки.

Авторка детективів мало не  задихнулася від обурення. 

-У мене все записано! 

-Правильна відповідь - питання тут задаю я. - як завжди ввічливо і зі знанням справи виправив її Ведмідь.

Письменниця образилася і  серйозно стурбувалася. Мало того,  що їй вказали на суттєву помилку. І хто - якийсь злодій! Було начебто очевидно, але водночас зовсім незрозуміло, що зараз  відбувається у її власній квартирі й чому.

Сусід, раніше не помічений за читанням навіть рекламних листівок,  пробирається в  кабінет письменниці заради того, щоб першим прочитати нову главу її фентезійного детектива. Маячня якась... 

Це не вкладалося в голові. І треба було негайно прояснити цей момент. Саме тому вона прямо спитала, що це за несподівана тяга до красного письменства. А зовсім не для того, щоб дратувати цього Ведмедя. 

Але він явно роздратувався після натяку на його невелику начитаність. І відповів, що у нього не так давно було скільки завгодно вільного часу. Він тоді прочитав багато детективів. В тому числі творів шановної сусідки. І добре знає тепер,  хто і що в таких ситуаціях повинен казати.

-До цього ми ще дійдемо. - суворо проказала письменниця, маючи на увазі період вільного часу , який так корисно використав Ведмідь. - А тепер скажіть, шановний сусіде, нащо ви уже як мінімум вдруге незаконно вдираєтесь в чужу квартиру? Ви таємно і незаконно читаєте роман, який публікується у вільному доступі всього лише на пів дня пізніше.  Я звісно пишаюся ще одним фанатом. Але сісти в тюрму через бажання скоріше побачити проду?  Ви собі як хочете, але це  не вкладається у мене в голові.

-А вкладається у вас в голові,  що ми тут одні, всі знають, що вас тут зараз немає, а я зараз нібито сиджу з Мишком на прохання його матері? - вкрадливо спитав сусід - І моя вагова категорія на два пункти вище вашої? ВИ не боїтеся, що я вас тут придушу,  засуну в шафу, з якої ви тільки що вилізли, тихо вийду, і ніхто про вас не згадає ще довго? А коли згадає, зв’язати цей прикрий випадок зі мною буде неможливо.