Нечувана нагорода і перша реакція.

Сірожа виринув з мрій про Марію, бо в цей час об'ява в телевізорі нарешті привернула його увагу.

Банк, що постраждав від нападу грабіжників,  обіцяє винагороду за допомогу в розкритті скандального, безпрецедентного, зухвалого, блаблабла і блаблабла… пограбування, у мільйон…

Отут Сірожа й зрозумів вчергове, який він везунчик і красень. Гроші самі пливуть до його рук! Тепер Сірожа був ладен побитися об заклад із самим собою - ще до кінця тижня він виграє парі з Софійкою, покаже батькові, який він молодець і поїде в рідне село з цього бетонного мурашника з ніщебродами, як Софійка дотепно називала всіх, хто не мав мільйона на рахунку.

Отак тобі, моє гаряче кохане стерво.  І перстень тепер виберу я. Великий, з каменюкою, яка тобі щодня набиватиме гулю на лобі, коли ти робитимеш фейспарм, згадуючи, що сама погодилася на цей шлюб, моя милллла.

Бо для цього мені треба просто здати Ведмедя поліції...

На цьому місці в роздуми Сірожи  втрутилася совість, яка зазвичай міцно спала і не турбувала хлопця.

-А шотакоє? - запитав Сірожа свою совість, що невчасно постукала його по плечі. - це гарний вчинок законослухняного громадянина. Банки грабувати погано, там лежать батькові грошики. Так кожен захоче стати мільйонером. Тільки уяви - якийсь бомж прийшов, нагріб мішок бабосів, закинув у машину й поїхав витрачати. Нононо! Руки геть від мого спадку. Я краще знаю, як його пустити за вітром. Мені б тільки придумати, як об’їхати Софійку на кривій козі. Бо вона збирається всім рулити. А батько на її боці повністю. І його можна зрозуміти - моя киця, відмінниця наша з червоним дипломом - вона ж народжена бути босом. 

А я народжений бути одиноким вовком, і боси мені ні до чого.

У мене диплом простий,  синій, наполовину куплений, зате власним коштом. І ніхто про це не знає досі. Батько не знає, Софія не знає.  Преподи теж люди. І налом не гидують, і послугами теж. І пика у мене червона була на святкуванні зовсім не від сорому. То алкоголь просто гарно судини розширює. 

А від сорому я був червоний, коли ця відмінниця мене полила помиями перед продавчинею з ювелірного. Куди я її чемно привів вибирати обручку.

Причому бідося продавчиня забігалася, вишукуючи обручки саме з двокаратним каменем. Бо Софійка у мене витончена натура. А от пальчики у неї не досить тонкі. Маленький брюлик це підкреслить. А великий - то кугутизм. У нас в селі називають кугутами колишніх ніщебродів, тільки з новими грішми. Вони такі раді, що тепер у них валом бабла, що скуповують усе найдорожче і найбільше і показують усім.

Всі з них сміються. Ну не в очі звичайно. Не так, як з мене.  А мені вже пофіг. Я тепер знаю, що робити. А добре сміється той, хто сміється останній.

Так, серія закінчилася. - зазначив Сірожа з подивом. -  Я все пропустив. Той маніяк її уже спіймав чи ще ні? Так не годиться.  За цими грішми і їх добуванням все життя пробіжить повз,  як оце кіно. І не згадаєш, що було. Залишиться мені круглопика Софійка з каменюкою в персні, який нічого не вартує насправді. А правлять за нього стільки просто тому, що на ринок не можна викидати всі добуті алмази чохом. Домовленість така існує. Щоб ціна не падала. Викидають дозовано потрошку, а не всі тігори, що лежать у сховищах.

А так би кожна шкільна прибиральниця мила туалети, виблискуючи брильянотовою огранкою чогось у три карати. 

-Не суть. Повертаємось до Ведмедя. Все ж тут є одне але. - нагадала совість. - У нас в селі не люблять тих, хто здає своїх. І мабуть, ніде не люблять. 

-Гм, ти, совість береги попутала. - відманувся Сірожа. -   Тобі треба чітко зрозуміти - Ведмідь не мій, тобто не свій, шонеясно? Слідкуй за руками, зараз все побачиш.

Ну і що з того, що я ключ зламав і на вулиці б ночував, якби не він? То ж йому жити було ніде й ховатися від поліції, а не мені. Він злочинець. Крадій повинен сидіти в тюрмі. Це всі знають.

Ну і що, що він на шару відрихтував все і продзвонив у тій тачці, кольори підібрав і малюнок відновив? Ну так, мені б  і мільйона може не вистачило б на ремонт. Але! То ж він відробляв прожиття і їжу!

Совість іронічно скривилася. Сірожа і сам побачив, що рарапортувався.

-А ну стопе. - сказав він сам собі. - Логіку я сам здавав. Без хабаря. А що нам кае логіка?

Як він відробив прожиття, то ми з ним виходить квити - отщо вона нам каже. 

А я обіцяв мовчати, якщо відробить.

Гм…

От же ж, кляте сільське виховання. Завжди вилізе в непотрібний момент. 

Ну нічого. До кінця тижня ще далеко. Зараз поставлю Ведмедя в такі умови. що він викаже свою чужинність, покаже сам, що то він банк грабонув. Докази принесе сам на себе. І тоді я зможу сміливо йти за своїм мільйоном. І Марія не подивиться на мене, як на ворога і зрадника.

-От же ж який я красунчик у себе. - похвалив себе Сірожа, що добре знав, як потрібна людині підтримка у складний момент. - Що б таке придумати,  щоб  його викрити швидко й безпаливно?

На чому він точно проколеться? Думай, Сірожо. Часіки тікають. Не встигнеш, і ославить тебе Софійка на все село. Будеш ти не Сірожа баламут,  а Сірожа лох. Тобто багатий простак. Це не відмити.

Що ж робити, як підловити Ведмедя?

Він сам не проколеться. Кремінь. Навіть голодний ходить, щоб не виказати себе. Треба або ловити його за руку, а краще, щоб сам привів до схову з баблом.

Залишити гроші або картку на видному місці? Так він не прибиральниця. У нього десь стільки бабосів заникано, що за знахідку - премія у мільйон. Нащо йому моя жебрацька картка з тисячами.

Тут треба щось таке, щоб він витратився. Щось дуже потрібне йому самому.

На операцію просити, як ото жебраки в метро? Хіба що косметичну. Щоб ніс не такий кирпатий був. Я ж не дитина і не зірка. Мене не жаль нікому. Отакий я бідося. А Ведмідь не лох, не поведеться.

Для Марії щось? Так  він би давно все до ніг її склав, якби міг. Шифрується поки що. Нащо йому виходити з сутінок, поки я тут. От поїду, він розвернеться. Та й не горить нічого, всі здорові, не голодні.