Хто встигне швидше, той отримає...

В той самий момент  Ліля Іванівна швидко і без сантиментів поясняла Ведмедеві з Валерієм що вони або зараз пишуть заяву в поліцію, або стають мінімум співучасниками злочину, укривальцями краденого. Що вона свідок. І свідчитиме, що бачила. У неї й запис є.

-У вас іще й знайомий є. - нагадав Ведмідь, продивившись коротенький ролик, що ставив хрест на ого намаганні залишитись на волі. - перешліть йому і послухайте, що він скаже. Бо звиняйте, але я може спробую ще побігати від них.Ну накинуть ще років, яка вже різниця. Я ще не надихався волею. І у мене ще  завдання. Мишка треба лікувати. І якщо є найменший шанс не сісти  отримати частину грошей з призових, то я все ж іще побігаю.

-Слушна думка. - несподівано згодилась авторка детективів. Я погано бачу, вас видно зі спин. На головах шапки. Ніхто не зможе за цим роликом довести, що це саме ви.Хоч деякі прикмети й збігаються.

І вона відправила другові відзняте.

Він одразу передзвонив спитати, що це. І почувши відповідь, що то гроші, вкрадені з банку, весело засміявся.

-Ліліє, ти просто диво! Я розумію - ми з тобою люди не багаті. Та й картками розраховуємось. Але згадай - там був фургон  з кількома мішками готівки. А тут невеликий багажник машинки для дівчаток. Де все інше?

-Ти мене питаєш? - ущипливо поцікавилася Лілія Іванівна, прикро вражена тим, що сама не здогадалася про таку просту річ. - Це машина чиєїсь коханки . Вона сама не заробляє грошей. І нічого останнім часом у нас тут не грабували  навіть на таку мізерну за твоїми мірками суму. Чи я не права?

-Не тебе я питаю, квітко моя. То думки вголос. Ти не викликала поліцію, а подзвонила мені. Я добре тебе знаю. Ти натякаєш на те, щоб я допоміг. І ти явно знаєш цих ремонтників.  Що за  драму ти нагнітаєш, Ліліє? 

-Я не хочу  розповідати телефоном. Ти можеш приїхати і послухати, як приватна особа? Неупереджено, без моїх думок і здогадок. Якщо ні, то скажи, що буде цим двом? Вони як раз збиралися повідомляти банк  про знахідку.

-Машина не їх. - сказала Лілія Іванівна.

-Мопед не мій…- пирхнув Комісар К.

-Попрошу без жартів. - суворо промовила письменниця.

-Не їх звісно. Бо вони б ще раніше повідомили, чи не повідомляли б зовсім. Як колишній коп можу сказати - як мінімум треба взяти на гарячому  того, кому вона належить і допитати, де решта. Якщо це звісно гроші, вкрадені з банку. То як раз найлегше встановити по бандеролях.

-Матвію, ти уже почав вигадувати версії, а всього не знаєш. І мені не все кажеш, думаєш я не в курсі? - вколола приятеля письменниця. - .Тобі доведеться приїхати.  Справа ще й у тому,  що хазяйка гадки не має, що там є гроші. Бо вона  попросила полагодити замок. що не відчиняється.  І спокійно пішла у справах. І до речі скоро повернеться.

-А машину їй недавно подарували - додав Валя.

-І номери деталей перебиті, а машина перефарбована. - додав Ведмідь. 

І щось наче задзвеніло у нього в голові. Якийсь дзвіночок. Але він не міг здогадатися - по кому дзвонить той дзвіночок.

І звісно побоювався, що по ньому. Побоювання були не зовсім марні.

Хоча насправді воно було не зовсім так.

Комісар відповів. що його вплутують у щось слизьке й непевне. Але він приїде. Бо насправді має деякі повноваження. І нехай почекають двадцять хвилин, нічого не роблячи.

Лілія посадила сусідів на своїй невеликій кухні. І тільки запропонувала їм чай або каву як у двері подзвонили. Для полковника у відставці було ранувато.

І справді.То виявилась Марія, яка прийшла сказати Валі, що мала прокинулася і зве його. А в Мишка знову зубки й він не відпускає її від себе ні на хвилину.  

Вона була занадто схвильована  для цієї новини. Або просто втомлена і вбита горем - як подумав Ведмідь.

І вирішив, що домовиться з Валерієм. Щоб той віддав його долю премії Марії, якщо все ж не вдасться відпетляти і Ведмедя все ж посадять.

Марія і справді була втомлена. Але не стільки Мишковим пхиньканням, скільки тим, що останнім часом її почуття двоїлися й обманювали її.

Вона намагалася дивитись на все тверезо. Казала собі,що життя саме все покаже і поставить на місце.Що зовсім недавно уже була шалена хімічна реакція І от вона з Мишком випала в осад, чоловік сплив, на поверхню. Та це ж нормальне закінчення хімії. Вона ж відмінниця. У неї золота медаль висить над Мишковимліжечком. Щоб тягнувся. І щоб сама  не забувала про це. І олімпіади з хімії вона вигравала. Чого дивуватися тепер, що все скінчилося саме так?

Чого вимагати від життя - другого уроку?

Чи можна робити те саме й чекати іншого результату? Чи можна довірити себе в чиїсь руки повністю, розчинитися в довірі й нічого потім не випаде в осад і не спливе…

От зараз теж можна нахімічити.  Та ж воно так природою зроблено, щоб не впустити свого.

Ну хіба це справедливо? То трапляється  шахрай, то потім нікого, і раптом двоє таких, що комусь би хоч одного такого за все життя зустріти. І такі різні…

Вона чудово  знала, що  так неправильно. Але що вдіяти, якщо один хвилює до тремтіння, а другий заспокоює у будь-якій скруті? І обидва однаково сильно ваблять до себе.

От зараз дивиться на Ведмедя, і та гіркота, що відчула від поцілунку Сергія, зникає, серце перестає боліти.

А Сергій цілував, ніби прощався назавжди. Прощатися не хотілося так, що аж серце зайшлося.

Ведмідь дивився на жінку свого життя. Бачив почервонілі губи, націловані, але стиснуті вперто. Що ж. З цим поганцем, що морочить голову дівчині при живій нареченій, потім розбереться.

Посміхнувся безтурботно, вона відповіла такою ж посмішкою. 

Тиша висіла, ніхто не хотів її порушувати.

Валя  не звернув уваги на те, яке напруження зависло в повітрі.

Його думки зараз далеко. Внутрішній радар, на якому завжди чітко вимальовувалася його Віка, зараз показував хаос і збій.

Він підвівся, щоб іти за малою, і в цей момент задзвонив телефон. Віка хотіла, щоб він все відклав і уважно  її вислухав.  Тобто не вислухав, часу нема. Вона на місці пояснить. А щоб дістав де завгодно машину, велосипед, самокат або гвинтокрил і забрав її з кабінету, де вона сидить зачинена. І якщо він приведе із собою поліцію, тим краще. Як ні,то без поліції. Але швидше. Бо її життя не те щоб у безпеці.