Віка і Комісар

Катерина нервово посміхнулася й поманила Віку рукою.

Віка не мала ніякого бажання знову опинитися в неприємній компанії.

Заперечливо похитавши головою, вона відступила  до самих дверей і показала Катерині клатч, який все ще тримала в руці. Просто спробувала дати змогу дівчині покинути сумнівних знайомих без скандалу.

Але на її подив таксі майже одразу рушило, і Віка побачила бліде перелякане личко сусідки у вікно дверцят.

Звісно Катерина переживала за майбутню розмову з Сичем,який не схвалював її культурних розваг.

І не відала, що її везуть не до Сича. Заради справедливості слід сказати, що ті, хто їхав з нею, теж цього не знали.

Сич уже списав їх  з рахунку, відправив за адресою директора банку, щоб заплутати поліцію і збити переслідувачів зі сліду, поки він тікатиме у безпечне місце з новими документами та всім награбованим.

Тим часом таксі повільно, а потім швидше стало віддалятися, залишивши розгублену Віку з чужою сумкою в руках.

Але не встигло воно далеко від’їхати, як з-за рогу з неочікуваною швидкістю вискочив уже знайомий дівчині Комісар К. і замахав руками, роблячи комусь незрозумілі знаки.

Але той хтось їх все ж зрозумів.

І скоро біля комісара зупинилася непримітна сіра автівка, не дуже нова і не дуже стара, непримітного сірого кольору. За кермом сидів один з тих поліціянтів, хто допитував і Катерину, і Вікторію зовсім недавно. І здався обом дівчатам наївним і недалеким. 

Зараз він дивився він на дівчину з явним осудом. А вона не знала - то через те, що вона стоїть під дверима сумнівного клубу,  чи через те, що зробила щось дуже незаконне - наприклад тримає у руках чужу сумку.

Комісар спочатку явно хотів її про щось спитати, але водій жестом, схожим на той, що тільки що показала Катерина, запросив його сідати. Мотор він не глушив. І Віка здогадалася, що вони якось знайшли їх з Катериною і чекали на повернення з клубу.

Звісно здогадатися, нащо за сусідкою слідкує поліція, Віка не могла. Оскільки не знала  ні про те, що Катерина встигла там побувати, ні про гроші в багажнику, ні тим більше про те, що знайшли під грішми.

І дівчина вирішила, що слідкують за нею - пригадавши погрози директора про те, що поліція, як нібито хтось загинув від її рук.

Дівчина почала втрачати свідомість. Все ж забагато було вражень за один день.

Комісар з досадою покрутив шиєю, і підхопивши Віку під пахви, посадив у машину, сів слідом, і машина рушила.

-Заспокойтеся, будь ласка, сказав Комісар. Вам нічого не загрожує.  Але мені треба не випускати з поля зору ту дамочку і вияснити, як вона змогла перекинути маячок на вас і мало не втекти від спостереження.

Водій невдоволено кашлянув і злісно зиркнув на Комісара у дзеркало заднього виду. Але виказувати несхвалення колишньому начальнику й вчителеві йому було ніколи. Він мав не випустити з поля зору таксі.

Віка чомусь заспокоїлася від голосу цього поважного пана, який був зайнятий разом  з її Валерієм викриттям сусідки-шахрайки. Ну він же сам це недавно сказав. І от тепер наздоганяє Катерину та її сумнівних знайомих.

І призналася, що нервує, бо не може додзвонитися додому.

-Телефон розрядився буває. - заспокійливо сказав Комісар.

-Після сьогоднішніх пригод я не мала б уже ні на що реагувати. І все одно це дуже дивно, я нервую.

-Я не знаю, про що ви ще хвилюєтесь. Я бачив вашого чоловіка, та й ви бачили, пару годин тому. Він вдома. Що з ним може трапитись.А от ви мене дивуєте, хоча це звісно не моє діло.

-Я сама себе дивую.Не знаю,як пояснити,  нащо я...

-Мене дивує не нащо ви пішли сюди. Мене дивує, що ви ходите вдвох з цією жінкою. Ніколи б не подумав що ви приятелюєте.

-Я не... - почала було Віка.- А, не важливо. Висадіть мене, будь ласка, біля найближчого метро . І передайте Катерині її сумку, коли наздоженете,  врятуєте, чи що ви збираєтесь… Я не розумію взагалі, що відбувається. Мені треба додому. Я хвилююся. Ще ніколи так не було, щоб я не могла додзвонитися до чоловіка цілу годину.

-О, так то у вас її сумка, а я гадаю, що сталося. Там, мабуть, і телефон.

Віка почала щось розуміти.

-Мені здалося, що слідкували ви за мною. Через погрози директора. Але я впевнена, що то фотошоп. Але виявилося, що ви стежите за сусідкою… Навіть здогадатись не можу, нащо. Воне не найприємніша особа. Але має  багатого  покровителя і точно  не грабує банків. 

Віку понесло. Захотілося виговоритися, а може й приголомшити Комісара власними дедуктивними здібностями.

-Вона просто невихована і розбещена. - рішуче додала Віка. - А от її покровитель. Я від хвилювання забула. А зараз згадала. Сусідка казала, що у нього скромна посада. На ній явно не заробиш на пристойну квартиру і машину. Хоч може то спадок або обмін…- закінчила Вікторія уже не так рішуче і потерла лоба, чого їй категорично не радила косметичка.

Комісар К і сам знав про цю дивну обставину. Не про те, що не треба терти лоба, а про квартиру й машину. І про те, що так званий покровитель ревно відмовлявся від натяків про будь-які дарунки зі свого боку. Ну крім квітів і ресторанів. А звідки гроші на курорти, квартиру й машину - вперто не знав.

І Комісар теж потер лоба. Бо йому цього ніхто ніколи не забороняв.

Він взяв сумку з рук Вікторії й запитав - так якого кажете кольору була попередня службова машина? 

-Білого. - неуважно сказала Віка. - от же метро. Я тут вийду.

-Ніхто нікуди не вийде. І ніколи, й не можна тепер. Бо виможете когось повідомити про оперативні дії. - розвів комісар руками. Тож доведеться трохи потерпіти, нікуди не лізти, що б не сталося, не виходити з машини й не намагатися ні допомогти, ні втекти. І дзвонити теж нікому не можна під час оперативної роботи, ви ж розумієте це?

-Тепер розумію. - буркнула Віка. 

А машина в цей час зробила крутий розворот, і дівчину кинуло на комісара.  Той галантно притримав її й вибачився за тимчасові незручності.