Арешт і запрошення на допит

Віка намагалася не дивитись на нього і на свій пакетик, що плавав у чашці зверху. 

Тільки очі не слухалися і дивилися туди, куди дивитися не можна.

Її чай був явно іншого кольору, ніж картинка на коробці. Бо вона зранку кинула туди останній пакетик з  іншої упаковки, коли та майже спорожніла. А коробку викинула, щоб не захаращувати поличку. Саме цей пакетик був у її маленькій порцеляновій чашці.

Те, що  вистигало зараз у великій скляній чашці Сича, було зовсім бліде, солом’яного відтінку. І пахло ромашкою до того, як туди долили алкоголь. Щоправда, віскі трохи додало кольору, і все ж її чай був темніший. Правда його чашка була більшою. і можливо, що він не помітив різниці. 

А ні, помітив. І сказав, що вона скупа хазяйка. 

Тому Віка поклала ще два пакетики в гарячу воду, до того, третього. І більше чаю в красивій жерстянці не залишилося. А він був зроблений на замовлення. Ці  пакетики були зі снодійними травами. Бо Віку через напругу на роботі мучило безсоння. І чайний майстер суворо попередив, що цей чай не можна вживати разом з алкоголем. Бо може різко впасти тиск. А цукор на думку Вікторії мусив прискорити процес.

Але хто зна, як воно подіє насправді на чоловіка, що був важче дівчини вдвічі і явно звичний до значно більших доз спиртного.

І ще законослухняна частина Вікторі відсторонено думала - як він вестиме машину після половини великої чашки шістдесятиградусного і половини - снодійного? А її авантюрна частина, що так подобалася Валерію,  сподівалася - до машини справа не дійде.

І раптом час ніби прокинувся і зірвався з місця.

Допивши одним махом солодкий запашний чай , Сич різким рухом вхопив Віку за зап’ясток, одночасно заламуючи її руку вгору, підіймаючись і стаючи позаду дівчини.

-Вперед. І тихо мені. Щоб ні звуку.

Голос його був рівний, слова вимовляв чітко. І ніщо не вказувало на те, що він під дією суміші снодійного з алкоголем.

-Що ж. - промайнула думка у Вікторії. - Спробувати ж можна було…

Противна липка долоня затулила їй рота. 

Віка обережно рушила вперед, тихо прочинила двері вільною рукою і штовхнула їх вперед.  

Одночасно з цим Комісар опинився позаду Сича, відриваючи його руки від дівчини. 

Вона ступила вперед, а двері знову захлопнулись за її спиною. 

Зверху і знизу по сходах понеслися хлопці в спортивному, вони вправно і навіть не дуже шумно намагались відчинити двері. А Віка в ступорі стояла і дивилася, знаючи,  що замки там слабенькі, а от самі двері укріплені якось противандально. І від спазму, що здавив горло, не могла нічого сказати, і тільки показувала рукою на верх одвірка.

Віка хвилювалась за життя Комісара. Бо він літня людина, інтелігентна і беззахисна, а Сич і важчий, і молодший, і сильний.

А головне - у нього душа вбивці. Віка відчула це на собі зовсім недавно. 

Коли на вимогу  відчинити двері й здатися поліції нічого не сталося, , а за дверима щось гучно впало, Віка прикусила кулак, щоб не закричати від жаху.

І раптом побачила, як поз неї пройшов Ведмідь, теж досить розхристаний. А  за ним Жінка, що заміняла консьєржу. І вже  за нею - Валерій і Сірожа.

Валерій схопив Віку і відтіснив на майданчик з фікусами й монстерами, посадив у крісло і сам став перед нею. затуливши спиною від того, що відбувалося  біля їх квартири. І все це абсолютно мовчки. 

Тому Віка не побачила, як Ведмідь кількома вправними рухами розблокував її двері й притримав, щоб вони самі не відчинилися. 

Після цього спортивні хлопці теж мовчки ввірвалися в передпокій. А вже потім було трохи гучної лайки, і досить скоро Сича майже винесли на сходовий майданчик. Він обурено вимагав адвоката, а язик його уже трохи заплітався, а сам злодій явно уже не дуже розумів, що насправді відбувається. І до речі це дуже полегшило допит Сича для поліції, але то було трохи згодом. 

За ним вийшов Комісар, нітрохи до речі не розхристаний, вибачився за завдані незручності й пообіцяв, що страхова контора відшкодує збитки - як вдячність за допомогу у розслідування. І скрушно  похитав головою, дивлячись як спортивні хлопці повели вниз не тільки Сича, а й Ведмедя.  

Марія, якій було рекомендовано не підходити до дверей і не дивитися на сходи, вискочила з квартири. Комісар з жалем дивився, як вона намагається наздогнати поліцію і Ведмедя.

-Маріє. - притримав її Комісар. - Так треба. Не заважайте слідству і намагайтеся не хвилюватися.  Наша фірма має, що сказати з цього приводу. Але є процедури, без яких не обійтися.

 Потім сусіди побачили, як один з поліціянтів підіймається до них і вручає повістки на ранок та рекомендує розійтися, не хвилюватися і не запізнюватись.

Віка все ще відсторонено відмітила, що Марія дуже уважно дивиться на те, як переможна посмішка Сірожи під її поглядом линяє і в’яне.  І ще Віка побачила, як Комісар дивиться на Сірожу, іронічно посміхається, а Сірожа явно здивований, що бачить його тут.

-Так от ти де. - сказав Комісар хлопцеві, а той стенув плечима. -  Гм. Можна було б і здогадатися. Хоч мене звісно ніхто не питав.

Марія і Віка  одночасно підійшли до відставного полковника, щоб спитати нарешті, що саме сталося і чому. Але Комісар приклав палець до вуст і ще на когось чекав.

Буквально через пів хвилини на сходи вийшла  ідеально зачесана Лілія Іванівна. І повідомила що теж хоче знати все, хоч про дещо здогадується. І їй було обіцяно все пояснити.

Тому вона питає Комісара не що сталося, а як пройшло.

Комісар показав рукою на Валерія, А Сірожі наказав помовчати, поки не питають. Той, о диво,  чомусь мовчки послухався.

Вікторія ніби дивилася фільм і бачила масову сцену, де верхнє світло тьмяне, всі двері відчинені, сусіди сідають у старі крісла біля монстери.

Не всім вистачає місця, але ніхто не йде за стільцем додому, бо хоче скоріше почути новини.

Сірожа хоче почати, але Комісар кидає на нього застережливий погляд, і Сірожа замовкає знову, з незалежним виглядом стенувши широкими плечима.