Наближається час приголомшливих історій

Сірожа під уважним поглядом Комісара і спантеличеним Марії якось дуже несподівано заменжувався, стенув плечима, махнув рукою, наче на щось несуттєве, але настирливе. І все ж відповів.

-Ну, розумієш, він же тепер сяде надовго, тож і просить, щоб про тебе з Мишком було кому піклуватися. Ти ж знаєш, я з радістю…

-Сяде надовго - через те, що ви побилися? Маячня чкась. А ти теж сядеш?  І чому він так сказав про Мишка, що з ним такого, чого я не знаю кажи зараз же! - в голосі Марії вчувалася справжня істерика. Вона її ледве тамувала. Бо дуже треба було зрозуміти, що відбувається і чому земля  вислизає з-під ніг, а світ навколо руйнується. 

Наче сон, кошмар, він душить, позбавляє сил. Треба негайно прокидатись, бо це ніколи не скінчиться.

-Пробач, Маріє, що лізу в особисте. - втрутився Валерій. - Я правильно розумію, що мова про важку хворобу Мишка? Ну що її можна вилікувати тільки за кордоном і це дорого…

-Важку хворобу - то про алергію? Нам сказали, що він переросте скоріш за все. І що справді треба б інакше харчуватися. Деякі продукти йому не можна. То  у нього, мабуть, через те, що в мене молоко пропало. І він надто швидко перейшов на Бону… Але що в цьому смертельного, я не розумію. Такі слова не кажуть просто так, Денис не міг щось переплутати? Він справді дуже переймався останнім часом. І обіцяв розв'язати проблему, але…

-Мені про це сказав  сам Ведмідь. Що дуже потрібно двісті тисяч на перший курс. А там може ще. - розвів руками Валерій.

І чомусь озирнувся на Сірожу. Той стояв червоний і мовчазний. 

І звісно розумів, що треба б промовчати. Бо крім Ведмедя ніхто не чув його вигадки. Але ж можна пояснити зараз, поки Марія  така схвильована арештом Ведмедя. Тоді одразу й стане ясно їй все. Поплаче й заспокоїться.

-Маріє, ти сядь, малий важкий уже. Давай я його потримаю.  А ти послухай.

Дівчина притисла до себе Мишка, наче його могли забрати у неї силою, і відступила на крок.

-Нічого. Ти кажи, Сергію. Я ж бачу - ти щось знаєш.

-Ну як хочеш. Ти ж чула - він не зміг признатися. То не про те, що він в тебе закоханий, то й так ясно. То про те, що він грабіжник. Сидів у тюрмі, вийшов, знову за старе взявся, ну й попався. Сама бачила, як він сейф - одною лівою. Матьорий рецидивіст…

-Сергію! - голос Марії задзвенів ві стримуваних сліз, аж Мишко прокинувся й запхинькав. - Я не сліпа. І дещо зрозуміла. Я не про те питаю. Що там з Мишковою хворобою, що ви від мене приховуєте всі? Я тебе прошу, як можеш знайти гроші, то я відроблю. Я все, що хочеш… Ти ж мене знаєш.

-Не треба відробляти. Нічого не треба. То була оперативна дезінформація. Для того, щоб Ведмідь себе викрив, привів нас до награбованого. Ну ти що, я ж…

Марія обережно опустила Мишка на підлогу. Він поважно зіп’явся на ноги, тримаючись за мамину сукню. І засунувши великого пальця в рота, бо зуби знову різалися,  уважно дивився на те, що відбувається. 

Дівчина повільно ступила крок до Сергія, невідривно вдивляючись в очі, які чомусь забігали.

-От же ж. - подумав Сірожа. - Наче розуміє все.  А як до діла доходить, одразу образи. Ці жінки, то щось незбагненне. Ну буває. Помилився. Так всі живі-здорові…

Йому чомусь зараз хотілося провалитися крізь підлогу або стати невидимкою, так пропікав його сумний погляд Марії.

-Сергію, до мене зраз все погано доходить, пробач. Ти знав, що Денис злочинець. І хотів його викрити. 

Сірожа кивнув, трохи підбадьорений її спокоєм.

-І ти для цього сказав йому, що моя дитина помирає. - Марію пересмикнуло на цих словах, але вона проковтнула свою огиду. - Щоб що?

-Еее, нууу, щоб він поліз у кубишку, дістав гроші на лікуваня малого. А гроші всі з номерами. Ми б його схопили.

-Он воно як. Ти був впевнений, що він ці гроші віддасть. Хоч він небезпечний рецидивіст...

-Пробачте, що перебиваю. - встряв Валерій. - насправді то помилка. Ведмідь не мав грошей. Він намагався викрити Сича. Того типа, якого схопили вчора у нас. І одержати премію в мільйон, щоб оплатити лікування. За відомості про гроші або грабіжників дають премію. Ви ж бачили, що схопили не тільки Сича, але й Ведмедя. Тобто хтось вказав на нього поліції. 

-Хтось… - наче луна повторила Марія.

-Ну а що такого. - незалежно відповів Сірожа. - он його фоторобот на вході в метро висить, а всі ходять і не дивляться. І повсюди розвішаний... Його давно шукали.  Це ж правильно - сказати поліції, де небезпечний рецидивіст, там написано що він може стріляти. Я вас врятував від небезпеки. Ви чого?

-З чого стріляти, з пальця? - зневажливо спитав Валя. - І нащо йому було стріляти, в кого?

Лілія Іванівна напружено вслухалася в кожну інтонацію. І ледве стримувалася, щоб не дістати телефон і не почати занотовувати кожне виправдання зрадника Серха. А останні слова Драго вона й так пам'ятала. То було дуже сильно.

Комісар був спокійний, наче нічого нового не почув і не побачив.

Марія приклала долоню до рота, наче стримувала слова, яким не треба було тут лунати.

Валерій пригорнув Вікторію, знов уявивши, що вона вчора пережила від справжнього злочинця. І як ризикувала, намішавши той коктейль, але ж виграла. Ну от як так можна?  Відчував одночасно розчулення, гнів на її вічні вигадки й бажання захистити.

І ще знав, що він ніколи її не зрозуміє, але це нічого не значить. Ну власне те, що він завжди відчував до неї. З тої пори, як відбив її у багатьох суперників і ніколи нікому не віддасть.

Сірожа побачив, що всі якось неправильно сприймають те, що відбувається.

-Звідки ми знаємо, що він нас усіх би не постріляв? Ви всі,  як божі корівки довірливі…

Марія нарешті видихнула і знову подивилася йому в очі.

-Тобто ти,  Сергію, підозрював, що він може стріляти, що він небезпечний. І дозволяв йому доглядати за Мишком, ніяк мене не попередив. І ти при цьому був впевнений, що він віддасть награбоване Мишкові на лікування. І заявив на нього в поліцію, щоб  одержати премію. Знову пробач, я заплуталась. Але тут нічого не сходиться.