Перше побачення Ведмедя, виховний момент для Сірожи і початок розповіді Комісара.

Ведмідь ніяково посміхнувся.  Махнув рукою, мовляв, які дрібниці. 

Марія заспокоїлася і сказала, що ідея з прогулянкою непогана. У них як раз є година, бо потім прийде Комісар і розкаже, що насправді ото все було, і як вони всі влипли в історію. Тільки їй треба переодягтися. А Ведмідь нехай посидить он там в кріслі. Вона через чверть годинки буде з Мишком готова.

Ведмідь знову кивнув, посміхаючись, як майська ружа.

Але як тільки двері за дівчиною зачинилися, посмішка зникла з його обличчя. Він ступив вправо і натиснув на дзвінок сусідньої квартири, ставши так, щоб його було не дуже добре видно з вічка.

Але Сірожа навіть у вічко не дивився.

Одразу й відчинив, витираючи голову рушником.

-Видно теж тільки з душу. -  злорадно подумав Ведмідь. -  зараз в мене ще юшкою вмиється. Великий комбінатор.

 Одним рухом він закрутив рушник на голові цього баламута так, щоб було зручно триматися. Другим - заштовхнув його в кімнату, не слухаючи заперечень і не звертаючи уваги на удари кулаками по ребрах.

А потім кілька хвилин з величезним задоволенням показував Сірожі, як негарно говорити про дітей такі страшні речі, і як не варто морочити голову чесним дівчатам. І як…

На цьому місці роз’яснювальної промови  до передпокою зайшов Комісар, що працював над звітом у страхову фірму. Він доповідав  про закінчення розслідування. І як раз перейшов до експертних висновків і порад, за які фірма його так цінувала. І тут почув звуки ударів, сопіння й мукання Сірожи, який намагався щось сказати крізь товстий махровий рушник.

Відставний полковник помилувався трохи, як Сірожа намагається відбиватись від Ведмедя, потім поаплодував і сказав, що, мабуть, уже досить.

Що онук у нього все ж не настільки тупий, щоб не запам’ятати й не зрозуміти такі переконливі докази свої неправоти.

Сірожа, притискаючи рушника до рота й носа, гугняво відповів, що оце така дяка за відмазку від тюряги. І він все запам’ятав. Нехай Ведмідь начувається. А  рецидивістам без копійки в кишені теж нічого робити поряд з пристойними дівчатами.

За це міг би отримати ще кілька  виховних моментів.

Але того запалу у Ведмедя уже не було. Бо треба було бігти на перше побачення зі своєю дівчиною і на ходу придумати щось красиве з небагатого досвіду і свого власного арсеналу залицянь.                                                                                                                                                                                                              Чомусь нічого, крім браво й зухвало  обнести  клумбу з трояндами на очах у всіх, і подарувати ці квіти Марії, на думку не спадало. Але було зрозуміло, що це провальна ідея. Вірші чогось теж всі вивітрилися з голови. Й настав легкий мандраж від страху проґавити шанс.

Та пішов той Сірожа, весь ліричний настрій збив.  Не до нього зараз.

Ведмідь вмився,  пригладив мокрими руками голову й вирішив, що легка неголеність зовсім  не така доречна, як здалося вдома.  Але уже ніколи голитися. Він розправив плечі й відбув на побачення. З твердим наміром вияснити, як Марія ставиться до неголених чоловіків. І вже тоді або голитися три рази на день, або запускати бороду.

Зарані скажемо, що вияснити не вдалося. На першому побаченні пристойні дівчата не цілуються. І тому не знають, чи подобається їм, як колеться щетина.

Та й побачення вийшло коротким. 

Осоромитись Ведмедеві теж не вдалося. Бо через пів години задумливого мовчання й глибокодумних висловів Дениса про природу й краєвиди, Марії уже треба було повертатися на збори сусідів.

На цей раз стільці були винесені, на столику стояв торт, а у великому заварнику вода для чая. 

В кріслі уже сидів Комісар, він прийшов вчасно, як і обіцяв. 

Сергій поставив стільця подалі від неяскравої лампи, щоб не світити новенькими фінгалами перед Марією. Але  трохи образився, коли вона чомусь взагалі не звернула уваги на його побите обличчя.

При появі Ведмедя з малим на руках і Марії, що задумливо посміхалася, з’ясувалося, що всі чекали тільки Марію. Але побачили з нею Ведмедя і дуже зраділи. 

Він сказав, що його відпустили, тепер він  не ховається, влаштовується нароботу, а більше нічого цікавого з ним не сталося.

Коли Марія всілася на принесений Ведмедем стілець, а сам він з Мишком присів на підвіконня, всі очікувально подивилися на Комісара.

І він почав  свою історію. Несподівано почав з того, що мистецтво не так вже й часто може  бути таким  химерним і вигадливим, як живе життя.

-Так от… - заговорив Комісар. - Можливо ви думаєте, що переполох на цьому поверсі стався тому, що злодій пробрався до Вікторії у квартиру, і знадобилося багато зусиль, щоб його звідти дістати?

Але ви явно не знаєте, що все  почалося з  того, що відома авторка детективів - Лілія Іванівна  -  спитала Вікторію про те, як в принципі можна пограбувати банк. Бо вона дуже відповідально ставиться до деталей. Ну щоб не наробити явних помилок у майбутиньому романі. Вони змістовно поспілкувалися, обговорили вс нюанси. І письменниця пішла писати роман про Драго, якого підставили подільники.

Віка наче й забула про цю розмову. Але думки про пограбування банку та наслідки цього для репутації  установи  глибоко запали у свідомість Вікторії - як дуже небажаний варіант.

Тож коли директор її спитав про те, як можна обігнати банк-конкурент,  вона як вправний аналітик одразу згадала про пограбування. Бо не бачила іншого виходу для свого власного банку. Їх банк на той час - через некомпетентність директора, який розігнав клієнтів неправильною банківською політикою, дуже просів у показниках. І сам по собі ніякої загрози для конкурентів не становив.

Тепер стало відомо, що директора це не хвилювало. Бо він працював над відмиванням грошей за дуже великий відсоток.

І мріяв про те, щоб мати заступницю за спільницю. Бо так його точно акціонери не викриють, Віка така вправна, що замете всі сліди й продумає всі комбінації.