Політ метелика

Розділ 18 Таємнича знахідка

Розділ  18  Таємнича знахідка  

Весілля Реґіни й Івана Семенових вийшло справжнім дійством. Дві тамади, суміш стилів улаштували й здивували всіх гості. Столи ломилися від делікатесів, звучала сучасна музика, ді-джей заводив публіку. Реґіною захоплювалися, Івана хвалили за вірний вибір і непередбачуваність.

- Умієте ви, Іван, тримати інтригу.

- Так, коней на переправі не міняють.

- Наречена помолоділа років на 10, впору заміж. - Чулися коментарі, побажання, поздоровлення.

Руслан представив Віку батькам. Їм сподобалася витончена дівчина з розумними очима. «І гарненька, і кмітлива». Раніше син не знайомив їх зі своїми подружками. Схоже, ця щось для нього значить.

- Прекрасно виглядаєте, Вікторіє. - До них підійшов пан Крамаренко з келихом шампанського. - Я б вас не впізнав. Зелений дуже пасує вашим очам.

- Спасибі, Юрій Петрович, - зніяковіла Павлова.

- Руслан, ти сьогодні теж дуже ошатний.

- Спасибі, дядько Юра.

- Бачу, ви близько знайомі.

- Віка - моя дівчина.

- И це знайомство пішло на користь вам обом. Така елегантна пара!

Віка зніяковіло опустила очі.

- Досить соромитися. Я лише констатував факти. Відійдемо?

-Звичайно. - Вона зрозуміла, що замовник прагне поговорити про роботу.

- Віка, - Крамаренко схилився до її вуха, щоб ніхто не чув. - Ти вже 2 місяця займаєшся Завальским. Є зрушення?

- Юрій Петрович, крім злодійства на заводі його тестя 5 років тому, яке списали на іншого службовця, нічого.

- Працюйте, Віка. Це серйозне замовлення.

- Я розумію. Але я ж не вимагаю добових, я потихеньку рухаюся у вірному напрямку. Гонорар заплатите, коли я розкопаю сенсацію.

- Я не вірю в безгрішність цього пройдисвіта, але вірю у вашу відданість справі. Дзвоните, коли довідаєтеся хоч щось. Я повинен потопити його до виборів.

- Буду рада допомогти.

Поки Руслан розмовляв з маминими подругами, Віка пішла насипати салатів. Вона виявилася поруч із широкоплечим чоловіком. Піднявши очі, вона побачила Марка й завмерла з тарілками в руках. Він широко посміхнувся.

- Здрастуйте, на цьому весіллі прямо квітник. Мені ваше обличчя здається знайомим. Ми спілкувалися раніше?

- Так, - Віка із труднощами сглотнула. У горлі пересохнуло.

- Ви акторка, що веде…

- Ні.

- А де ж ми могли зустрічатися?

- В управлінні міліції.

- Що? -  Завальский незрозуміло на неї поглянул.

- Я вела справу про пограбування і вбивство.

- Я усе ще не розумію.

- Лейтенант Павлова.

- О! -  Раптово Марк сполотнів.

- Рада, що не забули. Хоча не скажу, що знайомство було приємним.

- Мені пора…- Завальский повернувся до неї спиною й спробував піти геть.

- А ще мені відомо про Соню, пан губернатор.

Її фраза зробила ефект бомби. Завальский здригнувся й різко обернувся. Його очі метали блискавки й гнівно звузилися. Він з ненавистю глянув на Вику й прошипотів:

- Шукачка.

У цей момент до них підійшов Руслан.

- Чому ти так довго, дорога? А де ж салати?

Марк вийшов. Віка зрозуміла, що розлютила його. Вона зустрілася із примарами минулого віч-на-віч.

Уночі щасливі молодята відправилися в медяний місяць, а Віка з Русланом до кінця місяця залишилися в котеджі. Він насолоджувалися останніми теплими деньками, чистим повітрям, лісом і річкою. Давно Віка так не розслаблювалася й душею, і тілом. З кожним днем Руслан ставав їй рідніше і ближче, і вона прагнула продовжити ці миті на довше.

*******************************************

1 вересня погода зіпсувалася. Усю ніч лив дощ, температура повітря понизилася. Віка не заздрила учням, яким довелося одягтися в теплі речі й тягти із собою парасольки.

Після розслаблюючого уик-энда Руслану було нелегко повернутися в редакцію й приступити до роботи. Удома, після освіжаючого душу, він приліг відпочити й задрімав. З оковів сну його вирвав телефонний дзвінок. Він взяв трубку й почув стривожений голос Слави:

- Русявий, привіт. Я отут живу з однією хорошою жінкою. Вона - продавець у супермаркеті.

- Ти розбудив мене, щоб повідомити про ваше щасливе життя?

- Ні. Послухай, це дуже важливо!

-Добре. Виливай душу.

- У Соні було багато одягу. Ну, не викидати ж? А Даша моя теж тоненька. От я й подумав…

- Даша - продавець?

-Так.

-И ти віддав їй одяг Соні?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше