Біля Львова

Глава 2. Біля Львова. 
 
Наступив новий 1917 рік. Вулиці Львова пропахли порохом в перемішку з каво яку австрійські генерали пили кожного ранку дивлячись на місто.
А тим часом в Росії вибухнуло повстання озброєних жителів і воєнних з усієї Росії. Ніхто не зміг повірити, що така імперія яка от-от могла б перейти в атаку на землі ворога просто почала розпадатися. Царь покидає Петроград і на поїзді вирушає у  безпечне місце але на жаль такого місця уже не було. Царя і його сім'ю було захоплено і тримали їх не довго.... 
     

Сидячи у сараї який був переобладнаний на штаб дивізії, сотник Барбенюк розглядав свіжу газету "Руская жизнь" де в головній строці жирними буквами написано *ВСЯ ВЛАСТЬ-СОВЕТАМ! РАБОЧИХ И КРЕСТЬЯН!! *... Було зрозуміло, що усі популярні газети імперії були спрямовані на агітацію. Барбенюк знав, що не тільки більшовики повстали але і Україна теж. Вся його кінна дивізія складалась з українців, тому він швидко зібрав усіх і поспішив з дивізією до Києва.

У той час Вороний дізнавшись про більшовицьке повстання вирішив дати телеграма командуванню російському з проханням відправити йому додаткові дивізії для захоплення Львова. Відповідь не надходила довгий час але у одну нічь помічник Вороного передав телеграму від командування.

Взявши довгу стрічку Вороний уважно прочитав:
*КОМАНДУВАННЯ В НАЙБЛИЖЧИЙ ЧАС НЕ ЗМОЖЕ ВІДПРАВИТИ СИЛИ НА ЗАХОПЛЕННЯ ЛЬВОВА,  А ВАШІЙ АРМІЇ НАКАЗУЄТЬСЯ ВЕСТИ БОЙОВІ ДІЇ ПРОТИ БІЛЬШОВИЦЬКИХ ТА УКРАЇНСЬКИХ ПОВСТАЛИХ НАРОДІВ... *

Після слів *Українських народів* Унтер-офіцер присів на крісло і задумався над цим. 
А може нічого не робити і чекати, що буде дальше? -думав Вороний. 
Можно зайняти нейтральну сторону і чекати, що буде з Росією... Але Україна-вона моя єдина... 
Після усіх роздумів Унтер-офіцер Вороний вийшов до своїх бійців і сказав:
-Брати мої!!! Ми чекали коли Україна відноситься і цей час настав... Давайте беріть зброю і до Києва..!

Усі знали, що Україна хоче стати незалежною але мало хто вірив, що це вийде. 
Хтось з натовпу почав вигукувати, що більшовики кращі і вони спасають усі народи Росії. Криків про більшовицькі ідеї взбунтували деяких солдат які жили на Україні все своє життя. Хтось почав стріляти у небо з своїх гвинтівок, мабуть це  стало приводом до бійки між прихильниками більшовиків і українців.

Ця жахлива кровавая бійка з часом переросла у маштабну воєнну дію. Унтер-офіцер Вороний зайняв сторону українців.

Бій триває уже годину, з обох сторін великі втрати. Вороний помітив нічійний кулемет який лежав разом з ящиком у якому знаходились патрони. Вороний взявши одного бійця швидко побіг до кулемета, де під вогнем ворога він разом з бійцем зарядили кулемет і відкрили вогонь. У більшовиків теж були кулемети але усі патрони до них були на складі а сам склад знаходився на стороні українців.

Бій був довгий і жахливо спекотний. Ніхто не очікував, що буде стріляти ще у вчорашніх друзів по зброї. Раптом з сторони українців почулись крики людей і з лісу вибігла кінна дивізія сотника Барбенюка яка вмить направилась на позиції більшовиків. Менш ніж за 20-хвилин усі більшовики здались.

-Ну що відвоювалась ворожа сила?! :З гордістю сказав дивлячись у вічі більшовикам. 
-Спасибі тобі Павле:звертаючись до Барбенюка подякував Вороний. 
-Це дякую вам, що ви не покинули свою неньку Україну і думаю твої люди приєднаються до походу в Київ. 
-Звичайно лише, розберусь з цими більшовиками:Показавши пальцем на більшовиків промовив Вороний. 
-Збирайте речі панове... Нас чекає великі роки незалежності:Крикнув сотник і закурив свою стару але блискучу на сонці люльку.