Полювання на сусіда

Глава 8 "Полювання оголошується відкритим"

— Дороті, як давно тобі подобається Адамс і чому ти не поїхала з ним? — одразу запитала, бо цікавість брала гору. — Це ж такий шанс побути удвох.

— Мені подобається не Ной, а його друг, Вейн, — опустила вона очі.

— А, ось що воно. І як давно?

— Приблизно два роки.

— Ясно. І хто ж він такий? — продовжувала свій допит.

— У них ферма неподалік Мілуокі. — Вейн навчався разом з Ноєм.

— І як ви познайомилися?

— Колись я поїхала з Ноєм до центру й пішла з подружками у клуб, де він теж був. Відтоді не маю спокою, але моя симпатія залишилася без відповіді.

— А ви з того часу ще бачилися?

— Так, він був з дівчиною й після того я перестала відпочивати в тому клубі.

— Чому? — не зрозуміла я.

— А навіщо? У нього дівчина, а мені не дуже приємно дивитися коли вони обіймаються чи цілуються.

— Ясно, — зітхнула, хоча розуміла тільки одне — у дівчини дуже низька самооцінка. Впевнена, що цей Вейн навіть не здогадується про її симпатію.

— Ось, у мене є його фото, — дістала телефон. — Хочеш глянути?

— Питаєш? — хмикнула й потягнулася за гаджетом. На екрані була компанія людей, серед них мій сусід та Дороті, поруч з якимось хлопцем.

— Це він, — тицьнула вона в екран, підтверджуючи мої думки.

— У тебе таке коротке волосся, — подивилася на неї.

— Ага, було колись. А потім я почула, як Вейн сказав, що йому подобаються дівчата з довгим волоссям й відростила своє.

— Скажена, — обурилася я. — Знайшла ради кого жертвувати своїм комфортом. А якби він бовкнув, що йому подобаються товстухи, ти б наминала день і ніч, щоб стати пампушкою?

— Ні, розсміялася дівчина. І досить бурчати, мені подобається моє волосся.

— Отак вже краще! Ніколи не роби щось всупереч своїм бажанням, а особливо заради хлопця, яким би він красенем не був. Повір, він цього не оцінить.

— Невдалі стосунки? — обережно запитала дівчина.

— Як тобі сказати? Моєму повідомленню про від’їзд він не зрадів.

— От гад! — обурилася дівчина, насмішивши виразом свого обличчя.

— Мені образливо, звісно, але з іншого боку я його розумію. Невідомо як довго ми тут житимемо.

— Можливо, для тебе це катастрофа, але я така щаслива, що зустріла тебе, — посміхнулася дівчина.

— Хоч комусь з цього користь, — відповіла й налила нам ще шампанського.
Через декілька хвилин сусід вийшов з будинку й не дивлячись на нас сів у автівку та поїхав у бік міста.

— От хамло! — не витримала я.

— Хто? — почала крутити головою Дороті. — Ти про Ноя?

— А про кого ж ще? Самовпевненість зашкалює.

— Потрібно звикнути, він небагатослівний, але хороший.

— Жартуєш?

— Ні, — серйозно відповіла. — Він завжди прийде на допомогу, дуже чуйний та справедливий.

— Таке відчуття, що ми про різних людей говоримо. Ти зараз сказала про Ноя Адамса.

— Ну, звісно, про Адамса.

— Божевільня якась. Та твій чуйний Адамс мене скупав в багнюці, а потім ще й обізвав. — Я розповіла їй як зустрілася з ним вперше й викликала у дівчини приступ сміху.

— Якщо його не злити, він не образить.

— От іще! Потрібен він мені, нехай не попадається мені на очі, спокійніше буде.

Ми допізна спілкувалися, ввімкнувши музику танцювали й полягали спати далеко за північ. Смішно сказати, але давно я так не відривалася. Останній раз у клубі перед своїм від’їздом. У Бостоні за цей час, мабуть, стільки цікавого сталося, а я насолоджуюся красою Вісконсину. Хоча, поява Дороті мене потішила. Відтепер ми гуляємо ввечері перед сном, можемо довго сидіти у мене в кімнаті, дивитися фільм чи просто говорити. А потім я проводжаю її до повороту й швидко мчу додому, бо постійно здається що в високій траві сидить якийсь хижий звір й чекає на свою жертву.

Цілих два місяці ми у Медісоні. Аж не віриться, але це правда. Мені потрібно було купити календар, як на період Адвенту й відмічати там дні до… А до чого? Невідомо коли закінчаться наші канікули. У тата на роботі все добре, йому непогано платять. Мама потихеньку звикає до нового життя, у неї з’явилася подруга, дружина татового друга і вони тепер частенько зустрічаються. Їздять до міста чи сидять у нас на веранді спілкуючись. Таке відчуття, що вони зібралися тут сидіти вічно. Звісно, мені теж стало веселіше, коли з’явилася Дорі, але це не місто. З дівчиною ми здружилися, у нас з’явилися спільні інтереси, декілька разів їздили до міста де я давала майстер-клас у виборі стильного одягу. Вона непогано одягається, але якось просто, не молодіжно й через це виглядає старшою за свої роки.

Будильник продзвенів рівно о шостій. За цей час я нарешті звикла до свого графіку й повернула регулярні пробіжки. Коли вийшла надвір з насолодою вдихнула свіже повітря. Вдень буде жарко, а от ранки й вечори тут прохолодні. Як завжди, під'єднала навушники та ввімкнула музику. Добігаю до повороту, звертаю та біжу у напрямку лісу. Тут така приємна тиша та спокій, що хочеться просто заплющити очі й віддатися звукам природи, слухаючи як кипить життя лісових мешканців. Вправи на свіжому повітрі не тільки заряджають енергією, а й дарують внутрішній спокій. Повертаюся до будинку щаслива та сповнена планів на день. Коли добігаю до сусідської території, гучний звук порушує мій спокій, я витягаю навушники й перелякано озираюся навколо, а потім до мене доходить, що хамло знову стріляє. Що за людина?

Минулої суботи, коли всі мирно спали, не здогадуючись, хто насправді живе з нами поруч, такий самий вистріл розбудив усіх. Я було подумала, що на нас напали злочинці. А потім виявилося, що сусід влаштував охоту на зайців, які нищать його капусту. Ви уявляєте? За якусь капусту він стріляє в цих милих пухнастих тваринок. Садист! Після розповіді місіс Адамс, про навалу гризунів, які страшенно шкодять господарству, батьки заспокоїлись, але мене їхній спокій не торкнувся. Мало того, що він хамовитий й грубий так ще й нищить тваринок. От шкода йому тієї капусти чи що? Нехай їдять, вони теж хочуть смачненького. З того часу я його ще більше ненавиджу. Та, на щастя, ми не бачилися, бо на емоціях я б сказала все, що думаю просто йому в обличчя.



Ерін Кас

Відредаговано: 15.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись