ГЛАВА 7

— Мам, ти ж за нами заїдеш?

Я подивилася в зелені очі Аліни, зараз дуже серйозні, і не змогла збрехати.

— Не знаю, сонечко. Як вийде.

— А давай після гімназії до парку на каруселі махнемо? — Аля перервалася на півслові. — Як це?

Я знизала плечима: ну якось так…

— А хто ж нас тоді забере? — розгубилася дочка. — Тато поїхав…

Можна подумати, Ярослав хоч колись їх забирав із садка чи гімназії, навіть перебуваючи у місті.

— Чи я, чи бабуся.

— Бабуся? — Аля одразу посміхнулася.

З батьками ми завжди бачилися і передзвонювалися досить часто, дівчата їх дуже любили. Це в останній місяць щось ми схибили з візитами. У тата був симпозіум за симпозіумом, студенти, консиліуми, операції… А я закрутилася у підготовці дівчат до навчального сезону.

— Ага.

Дитина помовчала, а потім здивувала в черговий раз:

— Щось трапилося?

Просте запитання, а серце стиснулося. Вустами немовляти, як кажуть…

— Ні, сонечко, що ти.

— Ти якась не така, — заявила моя дівчинка, схиливши голову набік і ще пильніше придивляючись.

Ось вам і захопленість Шерлоком. Тепер треба стежити за собою — що говориш, як дивишся.

— Просто в житті мами сталися зміни, доню.

— Які? — Вибаглива, як і її батько.

— Я поки що не можу розповісти.

Не хотілося квапити подій. Якщо Ярославу не сказала, то й дівчатка почекають трохи. А раптом не зростеться? Занадто дивною була вчорашня співбесіда. Сьогодні, на свіжу голову, я могла це впевнено визнати.

— Чому?

— Якщо в мене все вийде, то ви з Полею дізнаєтесь першими, домовилися? А поки що не можна.

Донька перейнялася серйозністю ситуації. Діти взагалі дуже люблять залученість до життя батьків. Тому я намагаюся бути максимально відвертою.

— Домовилися.

— Алю! — Поля поквапила сестру, махнувши їй рукою.

— Іду!

Поки Аліна вирішила затриматись у машині, перевіривши на практиці метод логіки та дедукції її улюбленого кіногероя, Поліна говорила у дворі гімназії з однокласницями. І, судячи з хитрої мордочки, дочка замишляла чергову каверзу. Хоч би мені здалося!

Перед очима, як наживо, став суворий вираз обличчя директора.

Навіть головою довелося помотати, щоб прогнати непрохане видіння.

— Алю, нагадай-но, будь ласка, сестрі, що за погану поведінку з гімназії виключають.

— Добре, мамо.

— І про те, що ви вже дуже близькі до такого рішення директора.

Дочка знову серйозно кивнула і раптом обурено заволала сестрі:

— Зачекай на мене! — З цим покриком вона вилетіла з машини, навіть забувши зачинити дверцята.

Поля, втомившись чекати сестру, попрямувала до гімназії разом із однокласницями, чим і зірвала Алю з насидженого місця.

Дівчатка звикли всюди бути разом. Навіть від окремих кімнат будинку відмовилися, хоча площа дозволяла. У нас чотири гостьові зрештою.

Може, справа в тому, що близнючки завжди близькі, хоч би якими різними були. А може, просто сестринський зв’язок — не знаю.

Я похитала головою, дивлячись услід улюбленим дівчаткам. Іноді дуже гостро шкодувала, що одна у сім’ї, без сестри чи брата. А близнюками мене нагородила прапрапрабаба: як виявилося, у неї народилися дві дочки. Після ні в кого роду близнюків не було до мене.

Тільки дочекавшись, коли дівчатка зайдуть у гімназію, я завела мотор і рушила в дорогу. Загальмувавши на найближчому світлофорі, набрала маму.

— Варюню? Щось трапилося? — Після першого ж гудка схвильовано відповіла вона. — Ти так рано…

— Доброго ранку, матусю. Не хвилюйся все в порядку.

— Так? Ну добре. — Я чітко почула, як мама полегшено видихнула. — Дмитруньо, не перевертай шафу догори дригом. Твої шкарпетки та труси у комоді біля ліжка.

— Вічно ти зі своїми генеральними прибираннями, нечистий голову зламає, потім нічого знайти не можу, — на задньому фоні почулося бурчання батька.

— А як у тебе із планами на сьогодні?

— Сьогодні? — Мама задумалася.

Вона багато років пропрацювала кардіологом, зарекомендувала себе одним із найкращих фахівців із цього профілю і дуже важко прийняла рішення, що настав час вийти на пенсію. У самої серце стало вередувати, тато був непохитний, наполіг: відпочинок, і крапка.

Ось два тижні, як мама намагається освоїтись. Щоправда, її досі запрошують і, я певна, запрошуватимуть на консиліуми до складних пацієнтів. І лекції у медичному вона іноді читає, якщо попросять за старою дружбою.

На це тато добро дав. А як не дати? Якщо вони обидва ще ті трудоголіки.