ГЛАВА 21

— З’явилася? — Жорстоке питання мами змусило мене застигнути, як тільки увійшла до вітальні. — І не соромно тобі?

У кімнаті виразно пахло корвалолом.

Мама сиділа у величезному м’якому кріслі, майже повністю в ньому потопаючи, а тато мовчазною тінню застиг за її спиною. Обидва зустріли мене засуджуючими, похмурими поглядами, наче злочинницю якусь.

Чесно, я не збиралася сваритись. Дорогою сюди в мене навіть таких думок не було. Але цей погляд…

— Ні. А треба було?

Зелені очі матері, такі схожі на мої власні, блиснули гнівом.

— Та як ти смієш!

— Що саме? Будь ласка, уточніть весь список гріхів, у яких мене вже звинуватили.

— Варваро! — втрутився батько. Вічний лицар у сяючих обладунках. Він для мене таким завжди був, але зараз цей блиск якось потьмянів. — Як ти говориш з матір’ю?

— А ти сьогодні не працюєш?

Він навіть трохи розгубився від запитання. Весь бойовий дух як рукою зняло.

— У мене нічна зміна.

— Тепер зрозуміло, звідки взявся час на виховання.

Батько підібгав губи. А правда — вона ж така, нікому насправді не потрібна. Навіть я зовсім не зраділа, коли зняла з очей рожеві окуляри.

— Нам дзвонив Ярослав.

Щось таке я й передбачала. Чоловік вирішив підключити важку артилерію, а отже, мені варто очікувати на візит свекрухи.

— Та невже? — Зробила страшні очі я. — І що ж він сказав?

Вона не витримала, нервово верескнула:

— Не смій руйнувати сім’ю!

— Так це я її руйную? — Ярослав ще й винною мене зробив? Гарне діло!

— Він добрий чоловік і батько. У вас діти.

— Кого коли це зупиняло?

— Ти охолонеш і пошкодуєш про своє поспішне рішення! — ніяк не вгамовувалась мама. Вічний борець за справедливість. І як ми з нею опинилися по різні боки барикад? — Сім’я — це головне. А ти егоїстка! Думаєш не про дітей, а про себе. Я тебе такою не виховувала!

— Та як ви не можете зрозуміти? — Розлютилася я. — Там уже нічого руйнувати! Немає родини та й не було ніколи!

— Як не було? — насупився батько. — Вісім років була, а зараз раптом не стало? Варваро, не дури!

Я стиснула кулаки і заплющила очі. Істеричний вереск вирвався в мене просто із глибин душі:

— Та він мені зраджує і не збирається зупинятися!

Дзвеняча тиша послужила мені відповіддю. І тільки стукіт власного серця лунко лунав у вухах. Я розплющила очі — перевірити, чи не одна в кімнаті. Не одна. Батьки досі були тут.

— Що?! — Батько виглядав таким приголомшеним, ніби його щойно тюкнули чимось важким по маківці. Ага, якраз моєю новиною. — Про це ти мені не казала.

Мама відвела погляд.

— Це правда? Тетяно?!

— Хлопчик просто помилився. З ким не буває? Він усвідомив і вже розкаюється.

Хлопчик, ага. Я хмикнула.

Кається? Як же! У Ярослава просто талант до акторства. Навіть мою маму зміг перетягнути на свій бік.

Я опустилася на диван. Ця блокада здорово вимотувала.

— Довго він дурить тобі голову? — поцікавився батько.

— З моменту, як познайомились.

— Розлучайся. — Та рішучість, що була зараз написана на його обличчі, надала мені сили. — Ніхто не сміє втоптувати Сокілів у бруд. Шкода, що я раніше цього не знав.

Говорив мені, а дивився на маму з невимовним докором.

— Кожна людина може помилитись! Чи тобі не знати, — мама вперто стояла на своєму, хоч її голос і тремтів. Без підтримки тата вона не здавалася вже такою сміливою. — То що ж тепер лінчувати його без суду і слідства?

Батько підібгав губи. Схоже, йому було що сказати, але поки що він стримувався.

— Ніколи не думала, що ти так погано розумієшся на людях, — похитала головою я.

— Потрібно вміти прощати, Варваро! Заради добробуту родини.

— Як ти? — Тієї ж миті, коли ці слова зірвалися з моїх губ, я пошкодувала. Батько зблід і якось навіть постарів. — Я так не зможу.

— Заради кохання можна піти на все. Я знаю!

— Так, заради кохання, мамо! А ти спитала, люблю я його чи ні? Запитала, чи я щаслива? Чи тебе цікавить тільки те, що донька подружжя Соколів, широко відомих у медичних колах, стане одиначкою із двома дітьми?

Я потрапила точно в ціль. Мама навіть змінилася. Вона завжди відрізнялася принциповістю і категоричністю, тільки я не припускала, що колись це обернеться проти мене якоюсь безглуздою тиранією.

— Про репутацію теж варто подумати. Ти не молодшаєш, Варваро! Хто погодиться тебе взяти за дружину, коли в тебе двоє дітей за спиною?

— А не треба мене брати. Я що, телиця на ринку? Нікому нав’язуватись не збираюся!