ГЛАВА 28

— Як вагітна? — Сокіл теж миттєво втратив спокій. Зблід, насупився, послабив комірець сорочки, ніби він раптом почав його душити.

— Ти не знаєш, як це буває? — Саркастично промовила Віка, а насправді просто лихо. — А ще лікар, називається.

— Блюзнірство тобі зовсім не личить.

— Твоїми стараннями, любий. Отак і вагітна.

Олег чомусь дивився не на Віку, а на мене. Уважно так дивився, з якимсь німим благанням. Наче очима передавав усе те, що треба було сказати, а не встиг. Тільки мені розшифровувати ці знаки зовсім не хотілося, а хотілося вдавитися. Ось одразу.

І горло зводило від сліз. І дихати стало тяжко. І думки плуталися.

Але я гордо тримала голову високо, спину — прямою і погляд не ховала. Обійдуться без видовищ!

Адже Сокіл не єдиний, чию пильну увагу я одержала.

Юрко та Маша теж поглядали на мою реакцію, остання ще й кривилася співчутливо. Та й Віка чомусь саме з мене не зводила очей.

— І врахуй, Сокіле, аборт я не робитиму. — Не дочекавшись його відповіді, вона продовжила насолоджуватися виставою, яку сама і влаштувала. Схоже, цій Вікторії дуже подобалося бути в центрі загальної уваги. — Тож не розраховуй так просто нас позбутися.

Гостя накрила долонями ще плаский живіт і посміхнулася.

— Ти ж ніколи не хотіла дітей…

— А я передумала, — заявила вона. — Маю право, між іншим. Вік підійшов, якраз народжувати можна і потрібно. От я й подумала: а чому, власне, ні? Народжу тобі маленьких Соколів — все, як ти хотів.

Перед очима, як живі, встали ці маленькі Соколи… Гарненька білява дівчинка з барвінковими очима і хлопчик, чомусь із рудим чубом.

Я хитнула головою, відігнавши непрохане видіння геть.

— Добре, пішли поговоримо, — Олег підхопив дівчину під лікоть і потяг убік, — наодинці.

— Отже, тепер ти дозрів для розмови? Як це чарівно!

Він скрипнув зубами, але нічого не відповів, лише продовжив тягнути дівчину до кабінету. А та відсалютувала мені зі словами:

— Милий колір волосся. Мені в салоні теж якось фарбу неправильно підмішали, і вийшло дуже яскраво, просто вирви око. Ти сходи, може, ще можна щось виправити і повернути тобі нормальний вигляд.

— Віко! — зашипів Сокіл, але та ніяк не вгамувалася.

— А що? Я ж раджу з доброти душевної! Якщо не вдасться з фарбуванням, доведеться все це остригти. Але нічого, Варю, волосся ж не зуби, правда? Ти ж Варя?

Я оторопіло кивнула.

— Я так і думала, — хмикнула вона. — Так ось, Варю. Звісно, ​​у сучасній стоматології є будь-яке рішення. Вініри, наприклад, або протезування. Ти сходи, може, стиліст зможе допомогти з кольором. А так, дивишся, і лінзи навчишся підбирати.

Мене пересмикнуло при згадці стоматологів. Одразу чоловік згадався.

— Це мій натуральний колір… — пробурмотіла я, чому Віка лише губи підібгала і повернулася до Сокіла.

— Олежку, а ти кого більше хочеш, хлопчика чи дівчинку?

Відповідь на це, безумовно, важливе питання ми вже не почули. Парочка зникла в кабінеті шефа.

— Ось це втрапив мужик… — задумливо простягнув Мішин, першим порушивши тишу, що утворилася. — А я завжди говорю: немає захисту — немає кохання.

Маша відповіла йому таким же тоном:

— На мою думку, це класична жіноча фраза…

— Так? — витріщився на неї Юрко.

— Угу.

— І дарма. Дивлячись на цю парочку, я розумію, що найбільше через цей заліт встряв наш шеф. Хоча саме жінці випадає роль терпіти токсикоз, дев’ять місяців товстіти, виношувати та переживати пологи, але…

— Але саме в цьому випадку я з тобою цілком і згодна, — несподівано заявила ветеринар, чим, здавалося, потрясла колегу до глибини душі.

— Палиця!

— Ум-м?

— Ти знаєш, що погодилася зі мною вперше за… скільки? — Він глянув на неї так, ніби замість однієї голови у блондинки раптом виросло три.

— Скільки?

Маша навіть відсунулась, ніби будь-якої миті чекала від Юрка будь-якого плюгавства.

— Та за весь час із нашого знайомства, а це офігеть як довго, скажу я тобі! — Схоже, чоловік ніяк не міг зрозуміти, що робити з новим відкриттям, чи радіти, чи лякатися.

— Правда?

— Чиста!

— Заливай більше, — звичайно відмахнулася вона. — За твоїми словами, я та ще стерва! Ні разу не погоджувалася з тобою, кажеш? Так бути такого не може.

На запал блондинки ветеринар відповів щирим сміхом.

— Ось! Тепер я тебе впізнаю. Оце моя Палиця. — У почуттях він навіть обійняв її на мить.

Чому на мить? Тому що лікоть Машки вп’явся йому під ребра, а коліно раптом опинилося в небезпечній близькості до паху. Юркові довелося бадьоро відскакувати, щоб уникнути воістину чоловічої катастрофи.