Глава 6

Лізі справді було не до жартів: привид атакував її своєю балаканиною, скаргами, проханнями та вимогами.

Все було банально і просто: щаслива дівчина, що летить на крилах любові прямо до Віктора… через дорогу… назустріч автомобілю… Що ж, і так буває. Але дівчина хотіла волі, втілити всі мрії, побачити справжнє життя, весь світ… коротше, набридло їй у чотирьох стінах і взагалі, швидше б звідси забратися. Енні, а саме так себе називала плакса, що розклеїлася, жадала нових вражень і пригод. Була лише одна проблема…

- Зазвичай примару тримає незавершена справа чи небажання йти, але в будь-якому випадку, тіла у духа немає, так що прив'язка до чогось важливого для тебе за життя має бути. Якщо вся справа в любові до Віктора, то, швидше за все, це річ, яка символізує ваші почуття. Не можу сказати точно, але щось таке має бути. Подумай!

Цього разу вона все ж таки замовкла. Задумалася...

- Така є. На нашу річницю він подарував мені кулон зі шматочком метеорита. Він залишився у квартирі. Якщо щось і було для мене важливим, то він насамперед.

- Чудово. А ось тепер найскладніша частина. Рухається кулон - рухаєшся ти. Якщо хочеш вибратися звідси – знайди його. - пошепки сказала Ліза, чуючи, як Віктор кинув трубку і порається на кухні.

- Та я й так знаю, де кулон. У його спальні, у скриньці для всякого барахла.

З кухні пролунав шум води та гуркіт посуду.

- Барахло в скриньках не тримають, його викидають. Очевидно, для Віка він має цінність. Та тільки як його дістати? Красти я не можу. І підозри на себе наводити також не збираюся. А розповісти про тебе і попросити віддати – вже зовсім пряма дорога до психлікарні.

Привид засмутився і знову почав носитися по кімнаті.

Ліза скривилася, не розуміючи, як так вийшло і коли вона встигла вплутатися в подібну авантюру.

- Гаразд, спробуємо його переконати. Є кілька фокусів. Але не зараз. І не поодинці. Я справді втомилася, - промовила Ліза, позіхаючи і згортаючись клубочком на чужому, але дуже зручному дивані.

- Влаштуємо виставу?! - скрикнула Катерина, з’явившись посеред кімнати. - О, це було б так весело. Я вже божеволію від нудьги!

Вперше за все своє життя Ліза побачила, як лякається привид і відчула, як власні очі повзуть на чоло. Останнє життя дівчину взагалі складно було здивувати, але Катерина в цьому занятті досягла успіху. Така жива і життєрадісна... вона вибивалася зі звичного сірого образу наглядача. Хоча, Ліза не скаржилася.

- Імпровізації мені завжди давалися добре, думаю, впораємося. – продовжувала будувати плани Катерина. – Тож давайте завтра зробимо ось що…

Коли до кімнати повернувся Віктор, Ліза, не буквально, але валилася з ніг. Очі заплющувалися самі собою і, намагаючись підтримати розмову, вона вже була готова підперти сірниками повіки, що зачинялися. Але десь між обговоренням курортів Єгипту, вона все ж таки програла битву зі сном.

                                               * * *

Яну в цей момент про спокій можна було зовсім не думати, бо те, що відбувалося в його фірмі, хотілося назвати тільки повним бардаком за часів хаосу. Вся документація з будівництва за рік перевірялася ще раз вздовж і впоперек, всі дієві контракти і заплановані угоди переглядалися, а співробітників почали трусити за повною програмою, намагаючись знайти будь-які натяки на шахрайство і недбалість.

Батько Яна, почувши про зірваний, але ретельно планований переворот, зовсім не зрадів новинам і буквально вибухнув, підключивши старі зв'язки навіть у прокуратурі, податковій та правоохоронних органах, змусивши всі відділи та співробітників компанії пошкодувати про будь-які земні гріхи. Дітище всього його життя зухвало хотіли прибрати до рук і захопити. Тож тепер батько і син Авдеєві активно і невпинно рили носом землю, шукаючи всіх зрадників.

Напевно, тому, коли пролунав телефонний дзвінок, Ян найменше очікував почути голос Віктора, який нахабно повідомив про перипетії його підопічної і те, що він «вже приготував і невдовзі збирається з'їсти його маленьку мишку». І вже точно ніхто з оточення не думав, що почує від свого начальника гучну лайку, матюки і крик «тільки пальцем її зачепи, я тобі нах… я.ця відірву!» Особливо здивувався батько Яна, Андрій Іванович, провівши зацікавленим і злегка настороженим поглядом сина, що рвонув геть, без жодних пояснень. Адже всім було цікаво, кому, а головне, за кого, діючий і завжди стриманий директор «Кристала» хотів відірвати найцінніше. Чим же Андрій Іванович гірший? Адже йому теж хотілося знати!

На жаль, не лише йому. Якби Ян зараз бачив, яким розлюченим і зосередженим був ще один погляд, який жадібно вчепився в його горло, він би звичайно не став залишати офіс і, можливо, у майбутньому уникнув би багатьох проблем. Але доля вже розклала карти, плани помсти вишикувались, а чомусь роздратований Ян Андрійович голосно пихкав, у невідомому народу напрямку.

Під'їжджаючи до під'їзду в досить невдалому настрої, Ян остаточно засмутився. Задерши голову, він побачив Віктора, який стояв на балконі, в одних тільки спортивних штанах. Цей гівнюк помахав йому рукою і закурив… Неприємні стереотипи стали відмінним пусковим механізмом для фантазії чоловіка, яка розігралася, зіставивши слова хірурга і його задоволену пику. Картинки охів, зітхань і тіл, що переплітаються, виникли перед потемнілими очима Яна, з вух якого, напевно, повалив дим. На задвірках свідомості, все ж таки встигли з'явитися дивні для чоловіка думки: чому взагалі він злився, хто вона для нього? І ще багато інших, невластивих його характеру питань. Результатом цих секундних роздумів став неприємний для Яна факт - він був явно небайдужий до дівчини, яка мешкала в його квартирі, хоч і не зацікавлений ​​в ній. Скоріше, чоловікові було не нудно в такій незвичній компанії, але вперше виникло почуття відповідальності та бажання когось захистити. А ось що далі робити з усіма цими гучними думками Ян не знав. Не мав такого досвіду, щоб хотілося дбати і спілкуватися з жінкою, а не просто хотілося.