Спогад сумний

     Спогад сумний

          Нова оселя – нові правила гри. На перший погляд рідні, та все ж таки чужі люди. З часом між близькими людьми з’являється порожнеча. Спочатку не надто помітна. Ви просто потихеньку віддаляєтеся одне від одного. Дзвінки стають рідшими, зустрічі практично сходять на нуль. В кінці кінців, залишається лишень «Як справи?» - «Нормально». Ось і все. Порожнеча, яку не бачиш. Відстань, яку фізично не можеш подолати.

          Скільки втрачених зв’язків здатна назбирати до кінця свого життя людина? Ця колекція може бути вражаюча. Скринька із загубленими у вихорі життя друзями починає заповнюватися ще з дитинства. Дитячий садок, згодом школа, інститут, хлопці і дівчата з двору… Список можна продовжувати довго. Забуваються обличчя, стираються з пам’яті імена і прізвища колись близьких тобі людей.

          Роками раніше Тетяна тісно спілкувалася з Оксаною і Марією. Вони були дуже близькими, найкращими подругами. Та після переїзду Тані до Дениса в Київ, ниточка їхньої дружби з часом перервалася. Залишилися поодинокі телефонні дзвінки, які лунали на Різдво і на Великдень.

          Оксанин приїзд до Києва відкрив друге дихання їхній дружбі. З’явилися нові теми для розмов, спільні прогулянки по кафе і магазинчиках, спільний побут та друзі. Таня познайомила племінницю зі своїми подружками і та з легкістю влилася в їх колектив, не дивлячись на різницю у віці.

          Все було чудово. До пори до часу.

          - Можна? – Денис постукав в одвірок, наче просив дозволу увійти до її кімнати, хоча двері були й так відчинені.

         - Звичайно, - сказала дівчина, закрила книжку і уважно подивилася на чоловіка.

         Денис підійшов і сів поруч. Він по-хазяйськи закинув руку на спинку дивану і підсунувся ближче, майже впритул. Запах чоловічих парфумів перебивав алкоголь, який різко вдарив в носа дівчині і вона відвернулася.

          - Денис, ти п’яний? – здивовано запитала Оксана. Він був не з тих, хто полюбляв заливатися оковитою.

         - Малесенька, я сп’янів від твоєї краси, - прошепотів чоловік, підніс долоню до її обличчя і ніжно провів по щоці. – Щойно випив стопку горілки. Для хоробрості, так би мовити, - усміхаючись, промовив він. – Ти мене неймовірно вабиш. Я ледь стримуюся, коли ти поруч. Не можу нічого з собою зробити, хочу тебе!

         Він пристрасно припав губами до її вуст, міцно обхопивши руками за стан.

         - Припини! – дівчина підхопилася на ноги, важко дихаючи. – Ти з глузду з’їхав?! Що ти собі позволяєш? Геть! Геть з моєї кімнати!

          Денис підвівся, і зробивши крок вперед, зупинився поруч з дівчиною.

          - Якщо зміниш думку – дай знати, - сказав чоловік, блукаючи поглядом по її тілу. Він просто поїдав дівчину очима  і єдине, чого Оксана боялася в цю мить – щоб він не взяв її силою.

         Він нахилився до дівчини і майже не чутно, прошепотів:

          – Можеш навіть не намагатися розповісти про це Тані – вона не повірить. Аж занадто сильно мене кохає.

         Ця ситуація змусила Оксану покинути помешкання своєї тітки і переїхати до гуртожитку, тим самим вдруге обмежити їхнє спілкування. Скринька втрачених зв'язків знову поповнилася.