Обнадійливий спогад

Обнадійливий спогад

          Дивно, як життя змінює свій шлях. Сьогодні ти впевнена у завтрашньому дні людина, з чітким бажанням притримуватися звичного розпорядку, слідувати наміченим планам. Та раптом життя викидає такий фортель, що все летить шкереберть.

          Мало хто полюбляє несподіванки долі, від яких твоє звичне життя перевертається догори дригом. Кому ж подобається відчуття невпевненості? Опанувати себе й пристосуватися до нових умов виходить не одразу.

          Хіба пісочні замки придатні для життя? Звичайно, що ні. От і Оксанине сімейне життя розсипалося на мільярд дрібних піщинок, піднявши в повітря хмари пилу.

          Можливо, якби її шлюб був щасливим й радісним, цей пісок нестерпно муляв би очі, закривав би собою білий світ. А так… Нічого особливого. Варто лишень дочекатися, поки осяде бруд. А потім попрати одяг і ретельно вимитися в душі, насолодитися чистотою й полегшено зробити глибокий вдих. Та їй не дали цього зробити.

          Батько сприйняв новину про розлучення спокійно. На відміну від мами. Вона намагалася вмовити Оксану змінити своє рішення, казала, що дитині потрібен батько, апелювала високою зарплатнею Андрія. Але доньку було не переконати. Єдине, на що погодилася дівчина – дати час Андрію знайти житло.

          Тож їй довелося терпіти колишнього чоловіка навіть після розлучення. І все було б як зазвичай, якби одного дня Оксані не стало погано. Різкий біль внизу живота був настільки сильним, що дівчина втратила свідомість. Швидка, лікарня, реанімація. Діагноз – позаматкова вагітність на пізньому терміні. Медичний персонал екстрено підготовлював операційну.

          Час йшов на хвилини.

          Хіба могла вона здогадуватися про свій стан? Легке запаморочення, слабість, підвищення температури. Ознаки й симптоми були схожі на застуду. Дівчина навіть й не здогадалася пов’язати їх з вагітністю. Так, іноді бувало, що непокоїв слабкий біль внизу живота. Але він минав й тому Оксана не надавала цьому уваги. Гадала, що після пологів відновлюється цикл. Виявилося, що все набагато гірше.

          Вона лежала й поринала у спогади. Згадала, як зовсім нещодавно один звичайний день змінив усе її життя. Несподіванка, яка очікувала на неї в одній з соціальних мереж, розвернула її шлях на сто вісімдесят градусів.

          Їй написав Віктор. Довгого, щирого листа. Про почуття, що ще не вщухли, про кохання, яке не згасло, про надії, що ще жевріють у серці. Їй ледь вдавалося роздивитися текст на екрані – сльози заповнили очі й гарячими струменям стікали по щоках. Він чекав на відповідь. Благав не мовчати. Хотів знати правду.

       І вона розповіла йому все. Зізналася в усьому: в коханні, в своєму боягузтві й нерішучості, в зраді, в бажанні відгородити його від ганьби. Змовчала лишень про Ромчика. Вирішила, що розповість правду про сина особисто. Вона запропонувала Віктору зустрітись. Декілька днів Оксана не знаходила собі місця. Раділа й засмучувалась, хвилювалася і занепокоєно чекала відповіді.

          Й так і не дочекалася – потрапила до лікарні. Всесвіт бавився долями цих двох людей, немов перевіряючи їхні на міцність.