Мій любий щоденнику

2 глава 
*Евеліна 
—Доню ,що трапилось ?—Мама заходить в крамницю і одразу підбігає до мене і починає обіймати. Я швидко витираю сльози і намагаюсь усміхнутись.
—Нічого ,матусю ,я просто палець поранила до шипів .—Підводжусь з колін і намагаюсь привести себе в порядок .
—Елю ,ти зовсім не вмієш брехати .—Хитає головою рідна і знову мене обіймає .
—Пробач.Я просто не хотіла тебе засмучувати .—Винувато опускаю очі і нервово потираю зап'ястя. —Річард був тут .Я трохи засмутилась ,коли його побачила .
—Він щось тобі зробив ,образив тебе ?—Схвильовано запитує мама і охоплює мої щоки своїми теплими і ніжними руками .
—Ні ,мамо , він нічого не зробив. Просто мені важко все згадувати. Минуле ,як жахіття, зустрілось зі мною знову .
—Моя люба донечко .—Мама міцно обіймає і гладить мене по волоссі .—Ти все ще закохана в нього ?
—Не закохана .—Впевнено кажу .—Немає нічого такого .Просто важко згадувати все ,що сталось декілька років тому. 
—Не переймайся .Думаю ,що Річард вже давно про все забув .Він ж розумний хлопець .Ви так добре спілкувалися. Він вже й напевно забув про все ...
—Непевно...—Та по його погляду я розуміла ,що він нічого не забув .В його очах я побачила біль і ненависть .—Можна я піду додому ?Знаю ,що обіцяла допомогти ,але краще я почну від завтра .Ще й плаття зіпсувала .
—Звісно можна ,Елю .Я подзвоню Джеремі і він забере тебе .
—Гаразд .—Я починаю поправляти свій макіяж ,а мама дзвонить до брата і за декілька хвилин той забирає мене разом з сестрою .
—Елю ,щось трапилось ?—Запитує Джеремі ,коли я сідаю в машину. 
—Давай не при Еріці .—Кажу йому на вухо .
—Добре. Поговоримо вдома .—Брат рушає ,а я весь час дивлюсь в вікно .Настрою зовсім немає .Здається ,цей останній день літа вже нічого не врятує .
Джеремі обережно паркується і ми всі разом виходимо з машини. 
—Еріко ,ти поки пограйся іграшками в своїй кімнаті ,а нам з сестрою потрібно поговорити. 
—Гаразд ,Джею.—Відповідає мала і біжить в будинок ,а ми з Джеремі крокуємо нашим садом .Брат вказує на лавочку і ми сідаємо на неї .
—Елю ,може поясниш ?Я відвіз в квітковий веселу й усміхнену дівчину ,а забрав сумну й розчаровану .Розкажи мені ,що сталось .—Брат бере мене за руки і пристально дивиться на мене.
—Я бачилась з Річем і Сабріною .—Джеремі одразу закутує мене в свої обійми. 
—Ви говорили ?Річ сказав тобі щось погане ?
—Ні ,не сказав ,але він так й не пробачив мене .
—Моя сестричко,не перймася .Річ дуже імпульсивний і емоційний хлопець .Думаю ,що він трохи побіситься ,а потім пробачить тебе. І як в казці про принців і принцес ви будете жити довго і щасливо .
—Ей .—Я усміхаюсь до брата .—Я не закохана більше в Річа. 
—Мене не обманеш, сестричко .—Брат жартома махає вказівним пальцем в мене перед очима.—Ти можеш брехати будь-кому ,але не мені й своєму серцю .—Мої щоки одразу стають червоними і я присоромлено опускаю очі .—Ей ,ти чого .—Брат легко торкається мого підборіддя пальцями і заставляє дивитись йому в очі .—Ніколи не соромся своїх почуттів ,сестричко. Кожен заслуговує на кохання .
—Ти теж ?—Невпевнено кажу.
—Ти про що ?—Брат вдає дурника ,але я бачу як бігають його очі .
—Про Єву.—Впевнено кажу .Брат спантеличено чухає потилицю .
—До чого тут твоя колишня подруга ?
—Після того ,як ми переїхали в Чикаго в тебе не було серйозних стосунків ,а ще два роки тому я пам'ятаю ваші ігри в любов-нанависть .Ти всіляко зачіпав Єву ,але зовсім не через неприязнь .Зізнайся,що вона все ще подобається тобі. 
—Ця божевільна мала ?О,ні !—Брат схрещує руки на грудях і закочує очі .—Я на дух не переношу цю маленьку язвочку. Які ще почуття ?Два роки минуло ...
—Гаразд,ти й так не зізнаєшся ,але я впевнена ,що ви будете разом !
—Ще подивимось!—В його впевненому голосі я чую якийсь виклик. —Добре  ,зараз не про це. Бачу ,що в тебе покращився настрій ,тому швиденько збирайся і їдемо в луна парк.Я не дозволю тобі просидіти вдома останній день літа .
—Гаразд .—З усмішкою кажу і підводжусь з лавки. Ми з братом впевнено крокуємо в дім. Здається ,Джеремі має рацію .Не потрібно мені так зациклюватися на Річарді. Я маю забути про нього і жити далі .Не знаю чи вийде це в мене ,але спробувати точно потрібно. Швидко приймаю душ і повертаюсь в свою кімнату .Цього разу вирішую вдягнути вкорочену фатінову блузку з пишними руками ніжно-голубого кольору і джинсові шорти .Трохи поправляю макіяж і розпускаю волосся. Так набагато краще. Також вдягаю прикрасу ,яку Еріка зробила мені своїми руками в садочку—це невеличкий браслет з кольорового бісеру ,а також на ньому є бусинки з різними буквами і написано моє ім'я .Це так мило. Обов'язково буду носити його з собою .Беру невеличкий рюкзачок і телефон ,тоді спускаюсь на перший поверх .
—Елю ,врятуй мене ,будь ляска .—Чую  благальний голос сестри з кімнати ,а вже через мить мала власною персоною вибігає з вітальні. 
—Еріко ,ану стій. —Тоді до нас приєднується ще й брат. В руках в нього розчіска і резиночки для волосся. Здається ,хтось намагався зачесати малу непосиду ,але план провалився. —Я спробував зробити їй два хвостики ,але ця маленька пустунка від мене втекла .—Еріка підходить ще ближче і тепер вже ховається за моєю спиною .
—Він боляцє мене цесав ...—Як ж кумедно говорить ця солодка дівчинка .Нахиляюсь до неї і гладжу по неслухняному золотистому волоссю .
—Наклеп !—Обурюється брат і махає пальцем Еріці .
—Ну все ,не сваріться .Я сама зберу тобі хвостики ,принцесо .—Беру малу на руки ,забираю в брата розчіску та резиночки і йду в вітальню .Коли завершую з зачіскою сестри ,то беру її за руку і ми разом йдемо до машини ,де на нас вже зачекався Джеремі. 
—Ну нарешті .—Невдоволено каже той і нарешті нажимає на газ .—Думав ,що вічність на вас чекати буду. 
—Не перебільшуй .
—Ти вже готова до навчання ?—Братик переводить тему розмови зовсім в іншу сторону. 
—Напевно готова .—Знизую плечима. Єдине ,що лякало мене в новому універі —це можлива зустріч з Річем і Сабріною .
—А я —ні. Так люблю літо ,що б залишився жити в ньому назавжди .Ненавиджу холод ,дощ ,ну і навчання теж ...—Ми починаємо сміятись .
—А я люблю осінь .
—Ну це й не дивно .В тебе ж День народження в вересні .О ,до речі ,на рахунок нього .Що тобі подарувати ,а то я так скоро голову зламаю .
—До мого Дня народження ще три тижні і не треба мені нічого купляти. 
—Нудна ти ,Елю.Гаразд,сам щось придумаю .—Брат паркується на стоянці і ми виходимо .Я так давно не була в схожих місцях.Відчуваю себе зараз маленькою дівчинкою ,яка хоче одразу на всі каруселі .Еріка бере нас за руку і ми йдемо в бік каси ,щоб купити білети .
—Я хоцю сольодку вату .І на конику покататись .
—Добре ,принцесо .—З усмішкою кажу .Спочатку ми йдемо туди ,куди нас веде сестра ,а потім вже Джеремі тягне нас в тир і виграє мені та Ерці по іграшці .Ми весело проводимо разом час.Я навіть забуваю про зустріч з Річем і намагаюсь насолодитись останнім днем літа на повну. В кінці ми йдемо на оглядове колесо і з нього спостерігаємо на красивий захід сонця .
—Джеремі , дякую тобі .—Обіймаю брата. —Ти врятував цей день .
—Радий це чути,сестричко.Будь-що можна виправити ,тільки потрібно мати бажання. 
Коли ми повертаємось додому ,то нас зустрічають батьки. Виявляється ,вони щойно повернулись з ресторану .
—Як ви ,діти ?Добре розважлись ?—Запитує в нас мама .
—Так ,матусю.Я навіть їла сольодку вату. 
—Моя ж ти зірочка .—Рідна обіймає сестру ,а ми всі заходимось сміхом .
—Я піду до себе в кімнату .Завтра вже в універ .Потрібно виспатись .—Кажу я.
—Гаразд, доню .—Мама обіймає мене і я підіймаюсь до себе .Вона здається мені досить темною ,попри те ,що в світлих відтінках і зараз в мене виникає нестримне бажання щось в ній змінити. Я вирішую ,що це буде підсвітка .Точно,в одній з коробок є те ,що мені потрібно .Довго шукаю і таки знаходжу довгу світлодіодну стрічку ,яка переливається різними кольорами. Я купила її вже давно ,але не використовувала .Ось і настав її час.Я потратила десь пів години ,щоб обклеїти нею край стелі .Результатом я була задоволена. Після цього я пішла в вбиральню ,щоб прийняти ванну .Набрала багато води ,напустила піни ,запалила ароматичні свічки і взяла собі ще одну тканеву маску .Потрібно трохи розслабитись ,бо завтрішній день і так обіцяє бути зовсім не легким .Після ванни я повертаюсь у свою кімнату .Швидко сушу волосся і залажу під ковдру. Небесні світила сьогодні вкрили все небо .Така краса .Та мою увагу привертає дещо інше —якась річ застрягла між стіною і моєю шафою .Вдень я її не бачила ,але через цю неонову підсвітку я тепер бачу ,що там щось заховано .Мене перемагає цікавість і я підводжусь з ліжка .Обережно дістаю цю річ і повертаюсь назад .Виявляється ,що це мій щоденник .Так ,Евеліна Лорен не стала винятком і я теж в дитинстві писала той клятий щоденник. Струшую з нього пил і відкриваю .Моє серце починає битись частіше ,коли я бачу ці записи.

"26 жовтня 2017 року .
Дорогий щоденнику ,я сьогодні така щаслива .Ми з Річем цілий день провели разом на тренуванні. Уявляєш ?Після скачок ми навіть їли разом морозиво і гуляли в парку .Було так весело ..."