Помста або пробачення

Картковий будиночок

5 глава 
* Евеліна 
—Тату ,ти жартуєш ?—Я сідаю на диван ,щоб не впасти .Напевно це була найбільш шокуюча новина ,яку я тільки могла собі уявити .А все так добре починалось .Мама спекла нам панкейки ,а тато радісно заінтригував нас .Сказав ,що має хорошу звістку .—Ні ,це не може бути правдою !—Зараз я на стадії неприйняття і заперечення .
—Елю ,в мене не було вибору .Девід сам запропонував мені співпрацю .І дуже вигідну .Якщо я хочу відродити свій бізнес ,то маю знайти компаньйона ,а кращого за нього я не знайду .—Я важко видихаю і тоді відчуваю міцні обійми Джея .—Якби у мене був вибір ,то я б не прийняв його пропозицію ,але немає іншого виходу .Тепер ми співпрацюємо з Вілерами .Я знаю ,що в вас з Річардом стосунки не дуже ,але хоч заради мене потерпи його .Ви ж й так бачитесь кожного дня в університеті .
—Так ,але я не хочу йти на спільну вечерю з його сім'єю .Ідіть без мене!
—Ні ,Евеліно.—Голос тата стає холоднішим і впевненішим .Я розчаровано дивлюсь на нього .Це ще гірше ніж зрада .Я швидко встаю і прямую до виходу .
—Елько ,стій .—Джеремі наздоганяє мене на кінці нашої вулиці .В руках в нього мій рюкзак і косуха.—Одягни , сьогодні холодно .
—Дякую .—Забираю від нього свої речі .
—Це ж лише одна вечеря з Річем і його сім'єю .Батько б не уклав з ними угоду ,якби не було необхідності .Давай не будемо ні з ким сваритись,а я не дам Річу навіть наблизитись до тебе. 
—Гаразд .Я вже й так нічого не зміню .—Важко видихаю і поправляю неслухняну прядку волосся ,яка вибилась з пучка через сильний вітер. Ми пришвидшуємось ,щоб не попасти під дощ ,який може початись з хвилини на хвилину .Погода сьогодні не радує.Як тільки заходимо в універ ,то починає накрапати .Ну хоч не промокли .
—Ти так скоро вибігла ,що навіть не дослухала.В квітковий ти сьогодні не йдеш ,бо вечеря на 7.Батьки скинули тобі гроші на карту .Сказали ,щоб ти купила собі якусь сукню ,якщо звісно забажаєш ,а в 6:30 ми вже всі маємо бути вдома .
—Гаразд.—Обіймаю Джея на прощання і йду в аудиторію .Мене зустрічає радісна Єва .
—Привіт. —Сідаю біля подруги .
—Привіт.—Сумно кажу .—Як ти себе почуваєш ?
—Вже краще ,а в тебе що з настроєм ?—Прискіпливо дивиться на мене .
—Сьогодні тато ощасливив мене однією новиною .—Саркастично промовляю ,але трохи знижую голос ,коли ловлю на собі косі погляди одногрупників .
—І що це за новина така ?
—Тепер він бізнес-партнер батька Річарда і сьогодні наші сім'ї збираються на спільній вечері ,щоб відсвяткувати цю "радісну" новину .—Печально промовляю і закриваю очі долонями .Єва ж сумно дивиться на мене і обіймає .
—Елю ,я можу собі тільки уявити ,як ти себе зараз почуваєш ,але будь сильною .Не дозволяй йому більше так ставитись до себе .Покажи свою гордість і те ,що він тебе зовсім не хвилює .Ти ні в чому не винна і поводься так ,неначе його слова тебе зовсім не зачіпають .—Я схвально киваю .В словах Єви щось є .Моя фантазія зробила з цього цілу трагедію в декількох актах ,але може все не так ?
—Гаразд.Більше його слова мене не зачеплять .Я ще покажу йому хто така Евеліна Лорен .—Вже сміливіше кажу .
—Впізнаю свою бойову подругу.—З усмішкою промовляє Єва.—Він ще лікті буде кусати ,що впустив таку дівчину як ти .Нехай його гризуть муки совісті .
—Допоможеш мені купити плаття на вечір ?В моєму гардеробі не так багато підходящого одягу .
—Звісно допоможу .Ти будеш виглядати краще будь-якої голлівудської зірки ,ба більше ,будь-якого небесного світила теж .—Красномовством моя подруга завжди відрізнялась від усіх .Їй би на журналістику поступати ,але ж серцю не прикажеш.Таки вибрала дизайн одягу .Дзвенить дзвінок і викладач заходить разом з ним в аудиторію .Я обертаю голову в бік і розумію ,що ні Річа ,ні Сабріни ще немає .І де ж це вони ?За іронією долі вони в цей ж момент стукають в двері .Я спрямовую на них погляд .Сабріна міцно обіймає Річарда ,а той підтримує її за талію .На його білій сорочці ,верхній гудзик якої не защепнутий ,видно легкий слід червоної помади цієї блонди .Щось всередині мене починає колоти від цієї картини ,а коли Річ починає пристально дивитись на мене ,то стає взагалі не по собі.Він нахабно усміхається і всім своїм поглядом хоче сказати :

"Я зробив це тобі на зло .Я хочу ,щоб тобі було боляче ,як і мені тоді..."

Я високо піднімаю очі і не відводжу їх.

"Ти зовсім не задіваєш мене цим ,лише ще нижче опускаєшся в моїх очах ,Річ"

Намагаюсь донести це своїм поглядом ,хоч моє серце зараз кричить інше:

"Ти ще й як задіваєш мене цим .Ти робиш мені боляче !Будь ласка ,перестань .Не ламай крила цього метелика остаточно ."

Підводжу очі догори ,щоб з них таки не потекли сльози .Два роки тому я дала собі обіцянку ,що він більше не побачить моїх сліз і я стримаю її попри все .Попри образу ,біль і страждання ,які тримаю в собі стільки років.

—Вибачте ,за запізнення .—Спокійно промовляє Річ і проходить на місця разом зі своєю пасією .Викладач ,як ні в чому не бувало ,продовжує читати лекцію .І чому я дивуюсь ?Батько Річа ж один з головних спонсорів цього універу .Звісно ,що йому ніхто не буде робити ніяких зауважень і попереджень .Ну й нехай .Мені до цього яке діло ?Переводжу погляд на свій блокнот і продовжую занотовувати все ,що каже містер Коллінз .В загальному пара видалася досить цікавою .Після її закінчення я з Євою та Ітаном пішли в кав'ярню ,яка знаходиться на сусідній вулиці .По дорозі Іт розказував нас якусь веселу історію з свого дитинства .Я вкотре переконалась ,що без друзів буває сумно .Ці два роки я відчувала себе такою самотньою ,а зараз я знову відчуваю себе комусь потрібною .Я щаслива ,що поруч є такі люди .І хоч їх лише двоє ,та краще мати декілька вірних друзів ,ніж багато "знайомих" ,які в любий момент можуть дати ножем в спину .Друга пара проходить вже не так весело ,але Єва своїми історіями звеселяє мене ,як тільки може .З Річем я стараюсь не пересікатись ,та й він весь час проводить в компанії своїх друзів ,а це ,як я зрозуміла —Алекс ,Сабріна і Ася .
Після пар ми з Євою одразу замовляємо таксі і прямуємо в найближчий торговий центр ,щоб купити мені наряд на вечір. Годину ми ходимо по магазинах ,але й так нічого не знаходимо .
—Ну ,Елю ,ти ж нічого не міряєш .Хіба так реально щось обрати?
—Просто не бачу сенсу приміряти щось ,що взагалі мені не до вподоби .—Чесно кажу й розводжу руками .
Тоді Єву неначе осіняє і вона швидко тягне мене за рукав в бік одного з модних шоурумів .Красива скляна вітрина ,модний одяг ,розкладений по кольоровій гамі і привітна темноволоса консультанта .Я оглядаю це місце ,яке наповнене запахом ванілі .На мить я поринаю в власні мрії .Я теж хочу мати такий магазин ,де продаватимуть одяг за моїм дизайном .Хто ще не зрозумів ,то я учусь на дизайнера одягу. З дитинства мені подобалось виготовляти щось своїми руками. Одного разу я навіть пошила собі сукню з маминого старого піджака .Мені тоді було 12 і я дуже цим пишалась .Ще ,як сьогодні пам'ятаю ,як презентувала батькам свій "модний шедевр" ,який я прикрасила рожевим пір'ям з бабусиного капелюха .Батьки не насварили мене ,що я взяла речі без дозволу ,а навпаки —похвалили за креативність .Ще тоді я зрозуміла ,що вони дуже люблять мене і цінують .Для мене вони найкращі люди на Землі ...І тут я повертаюсь в реальність .Згадую про своє ранішнє ставлення до батька і стає трохи соромно .Він ж для нас старався ,щоб ми нічого не потребували .Я дістаю з кишені свій телефон і швидко печатаю :




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше