Хибна реальність

6 глава 
—Ти ще смієш мені щось казати ?Чужу скалку в оці ти побачиш ,а поліно в своєму ,то ні .—Продовжує містер Вілер .Я міцно прикриваю рот руками ,щоб не закричати .По щоці котиться одинока сльоза .Це реальність ?В мене таке враження ,що я зараз знаходжусь в фільмі жахів .—Ти звинувачуєш Евеліну в усьому ,але перестань нарешті .Лише слабаки  і невдахи так роблять .
—Ненавиджу тебе !—Голосніше кричить Річард .На його очах з'являються сльози .Вперше бачу його таким розчавленим і злим водночас .Він неначе вогонь ,який готовий знищити все на своєму шляху .
—А я не кажу тобі мене любити !Знайти в собі хоч краплю сміливості і сядь за той клятий стіл ,інакше ти дуже пошкодуєш !—Грізно каже містер Вілер і йде в бік сходів .Я відходжу крок назад ,щоб він мене не побачив .Коли він зникає я чую гучний удар об стіну кулаком і лайку Річа .В мені зараз теж бушує цілий ураган емоцій ,але я не можу сказати ні слова .Як містер Вілер може так поводитись зі своїм сином?!Він ж вдарив його !Мій батько ніколи не піднімав на мене руку .Та ще мова про зраду була .Вони лише вдають ідеальну сім'ю ,а насправді —це все лише брехня .Я виходжу з укриття і Річ спрямовує на мене свій погляд.По моїй шоці тече ще одна сльоза ,але я швидко витираю її і хитаю головою в різні боки .Річард розуміє ,що я все чула ,але теж мовчить .Я швидко біжу по сходах на перший поверх .Нехай під землю вже провалиться ця вбиральня .Краще б сиділа там...Піднімаю очі догори ,щоб зупинити потік сліз .Закриваю їх і роблю ковток свіжого повітря .Мені стає трохи легше .Тоді я підходжу до якогось дзеркала і дивлюсь на себе .Попри те ,що я щойно плакала виглядаю досить непогано .Ще стою декілька секунд ,а тоді повертаюсь до решти .Містер Вілер з усмішкою розказує про якісь плани на рахунок бізнесу...Всі захопливо слухають його.Лише я розумію наскільки дволикою стала ця людина .Мені бридко знаходитись з ним за одним столом ,але я стримуюсь .Сідаю на своє місце і накидаю собі трохи салату .Воджу виделкою по тарілці і задумливо дивлюсь на їжу.Розумію ,що мені і грам в рот не полізе ,але хоч чимось себе зайняти треба .Тоді в кімнаті з'являється Річард .Через хвилювання моя виделка падає на підлогу і створює неприємний шум .Ліза одразу приносить мені нові прибори ,а я все не відводжу погляду від Річа .Він переодягнувся в класичні сірі штани в клітинку і білу сорочку . Хлопець теж пропалює мене своїм поглядом .
—Доброго дня ,усім.—Він старається сказати привітно і впевнено ,але ж мене не обманеш .Річ сідає навпроти мене і відпиває трохи вина .Я переводжу погляд на всіх інших .Джеремі просто залипає в своєму телефоні .Люк і Еріка щось малюють на журнальному столику .Мама розказує місіс Вілер щось про квіти ,а тато розглядає якісь папери разом з батьком Річарда .Всі чимось зайняті .Тут я відчуваю гарячий доторк чиєїсь руки до мого коліна .По тілу одразу проходять сироти. Я повільно опускаю очі до низу і бачу ,що на моїх ногах лежить серветка .Я обережно підтягую її вище і читаю :

"Нам потрібно поговорити. Через 5 хвилин на терасі ."

Це повідомлення написано червоним маркером .Я дивлюсь на стіл ,за яким граються малі і бачу той самий маркер .Тоді переводжу погляд на Річа ,який ледь помітно усміхається кутиками губ .Його почерк я впізнаю з тисячі .Я повільно киваю і переводжу погляд на свою тарілку.Мега цікаве знання під назвою розглядання салату продовжується далі .Я лише час від часу поглядаю на екран свого смартфона .Коли минає п'ять хвилин я з полегшенням видихаю ...
—Я на хвилинку.Потрібно підправити макіяж .
—Гаразд .—З усмішкою промовляє мама і я виходжу .Одразу піднімаюсь сходами догори і опиняюсь на красивій просторій терасі .Холодний вітерець пощипує мої червоні щоки .Я обхоплюю себе руками ,але тепліше не стає .Коли ми їхали сюди ,то було так сонячно і тепло ,а зараз знову стало холодно і я вже шкодую ,що не взяла щось зверху .
—Ти замерзнеш ,ходімо звідси .—Я ледь не підстрибую догори від голосу Річа.Ще одне його підкрадання і в мене точно стане серце .І що це за прояв турботи ?Ще вчора б він мене з цього балкона сам скинув. 
—Що з твоєю сорочкою ?—З цікавістю запитую .На ній якась дивна пляма .
—А це моя відмазка ,щоб покинути той спектакль .Пролив на себе вино .
—Оригінально.—Я б до такого не додумалась .
—Гаразд .Давай реально звідси краще підемо .Холодно ж .—Я схвально киваю і ми покидаємо терасу.Так як я зовсім не знаю планування цього будинку ,то єдине що мені залишається —це просто йти слідом за Річардом.Він відкриває якісь двері і ми заходимо в середину .Щось мені підказує ,що це його спальня .Я вражена ,адже ця кімната зовсім не схожа на інші .Тут крім чорного і білого ще багато інших кольорів.Проте ,все зі стилем підібрано .Дуже красиво ,одним словом .
—Проходь.—Річ вказує мені рукою на крісло і я сідаю на нього.
—Про що ти хотів поговорити ?—Вирішую одразу перейти до суті ,бо часу в нас і так не багато .Наші рідні можуть помітити наше зникнення і щось запідозрити .Річ ж тим часом відкриває свою шафу і щось в ній шукає .Згодом дістає з неї чорну сорочку і переводить на мене погляд .
—Що ти встигла почути ?—Запитує,а тоді починає розстібати верхні гудзики своєї сорочки .Я вигинаю брову від здивування .—Сорі за незручності ,метелику .В нас просто мало часу .—Я сиджу і не розумію з чого мені тут найбільше дивуватись .З спокою Річа в даній ситуацій ,з того ,що він знову назвав мене метеликом чи з його ідеальних кубиків пресу .Він помічає ,що я трохи залипла на його торсі і від легкої усмішки на його щоках з'являються ямочки. 
—Ти назвав мене метеликом ?—Дивлюсь Річу прямо в очі .
—Евеліно ,може ти відповіси на моє запитання ?—Каже той і сідає навпроти мене на ліжко .
—Я чула все .—Вирішую сказати правду .Мені немає сенсу брехати .—Річ ,мені дуже шкода ...—Та договорити я не встигаю,бо він притуляє свого вказівного пальця до моїх вуст .Від цього жесту по моєму тілу проходять мурашки. Річард пристально дивиться на мене своїми небесно-голубими очима .
—Забудь все ,що ти сьогодні бачила і чула .—Вже холодніше каже той .
—Але...
—Ці справи стосуються лише моєї сім'ї і я не хочу ,щоб про це знав ще хтось .Якщо я хоч трішки важливий для тебе ,то збережи цей секрет .—Я мовчки киваю .І так б нікому цього не розказала. 
—Можна натомість одне запитання ?
—Залежно яке.—Спокійно промовляє Річ і намагається защепити гудзики на рукавах ,але в нього це погано виходить .—Допоможеш ?—Я підходжу до нього впритул і беру за руку. По моєму тілу неначе проходить розряд .Що ж він робить зі мною ?Обережно застібаю один гудзик ,а тоді підводжу очі .
—Чому в вашому саду цвітуть лише гортензії ?Це єдині квіти ,які я там побачила...—Річ усміхається і ніжно доторкається до мого зап'ястя. В мене ж починає тремтіти рука .Здається ,я навіть забуваю про те ,що потрібно поповнювати запас кисню.Все завмирає в очікуванні відповіді. 
—Не забивай собі ясну голову дурницями ,метелику .—Річ заправляє мені за вухо неслухняне пасмо волосся.Він знаходиться так близько ,що я відчуваю аромат його парфумів.—Ходімо ,на нас вже зачекались .—Спокійно каже той і виходить з кімнати .
—Що це було ?—Я наздоганяю його на сходах .
—Ти про що ?
—Про нашу розмову і твоє сьогоднішнє ставлення до мене ?—Навіщо говорити загадками?Я справді не розумію його .В один момент він поводиться як найлютіший ворог ,а в інший —як добрий друг .
—Вважай це невеличким відступом від реальності. —Я іронічно усміхаюсь .
—А в ній я твій заклятий ворог ,якого ти ніколи не пробачиш .—Своїм ставленням він лише хотів зробити мені ще болячіше .
—Ти сама це сказала .—На останок каже той і заходить в вітальню .
Він лише хотів ,щоб я мовчала .Знав ,що якщо влаштує ще один скандал ,то я не стану мовчати .Річ знає мої найслабші місця і вдало мною маніпулює .Невже я могла повірити ,що він забуде про те ,що сталось 2 роки тому ?Звісно ,що ні .Наші стосунки вже ніколи не будуть як раніше .Між нами завжди буде стіна з ненависті і недовіри. І навіть те ,що я не винна нічого не змінить ...
Ще декілька секунд я стою на сходах ,а тоді приєднуюсь до всіх .Ми ще годину сидимо у Вілерів.Я цей час проводжу з малими .Ми разом граємо в хованки .Краще вже гратись з дітьми ,ніж брати участь в цій дорослій клоунаді .Мені стає шкода Люка .Він ще маленький і йому приходиться жити в такій сім'ї .Бідний хлопчик .Не знаю як він виріс таким добрим і чуйним у цих людей .Напевно про нього добре дбає няня ,бо іншого пояснення немає .На батьків він зовсім не схожий і я вважаю це великим щастям .
Коли ми покидаємо цей дім ,я видихаю з полегшенням .Ще на жодній вечері мені не було так морально важко .Як тільки заходжу в наш дім ,то одразу направляюсь в душ .В мені з'являється сильне бажання змити з себе весь бруд сьогоднішнього дня .Після ванни я направляюсь до себе в кімнату .В моїй голові стільки думок ,але я не можу ні з ким ними поділитись .Хоча ...Я згадую про той щоденник .Швидко знаходжу його і ручку .