Помста або пробачення

Маленький принц в пошуках своєї зірки

14 глава 
*Евеліна
Ми тихо підіймаємось в дім Вілерів .Річард все ще тримає мене за руку.Я підводжу очі догори і бачу зоряне небо ,в якому я знаходжу спокій .Ми сідаємо на диванчик ,де ще нещодавно готували проект. 
—Почекай ,хвилинку .—Річ кудись зникає ,а я охоплюю себе руками.Страх ще досі присутній в мені,а в голові зараз тисячу "Якщо..." Навіть пригадувати страшно. Тільки тепер я усвідомлюю свою величезну помилку .Я знову піддалась емоціям.Не потрібно було йти самій .
—Ось ,тримай .—Річард простягає мені свою чисту футболку .Навіть в темноті я зрозуміла,що це саме його річ ,бо вона пахла так само як він. Все ці їдкі парфуми ,які впливають на мене неначе афродизіак.—Прийми душ і тобі стане краще. Я чекатиму на тебе тут. —Я схвально киваю ,а тоді беру футболку і йду в бік вбиральні. Швидко знімаю з себе одяг і стаю під холодний душ. Якби ж можна було і спогади змити водою .Тоді б життя точно стало легше .Поки краплинки води повільно стікають по моєму тілу в мене в голові пролітають неприємні картинки .Ух ...Надіюсь ,що колись я забуду той жах ,що пережила сьогодні . Контрастний душ трохи допомагає мені. Я одягаю футболку ,яка мені вийшла як плаття ,і повертаюсь на третій поверх. Тут вже горить світло і я тепер можу роздивитись Річарда. В нього розсічена брова і губа ,а ще кісточки на руках збиті до крові. Виглядає як жахлива сцена з якогось бойовика .Хлопець якраз дістає аптечку. Я підходжу ближче і сідаю біля нього. 
—Я допоможу тобі. —Річ мовчки киває ,а я дістаю перекис водню і вату. Я не боюсь крові ,але таку картину мені досить важко спостерігати. Наливаю трохи речовини на вату і прикладаю до рани на руках. Повільно і обережно обробляю їх.Тоді переходжу до брови. Річард мужньо тримається .Коли я розумію ,що залишилось обробити лише рану на губі ,то мені стає якось незручно. Та я  не подаю виду і продовжую .
—Ай .—Тихо примовляє Річ.Я трішки нахиляюсь і дую на рану. Сама розумію ,що це боляче. 
—Ще болить ?
—Ні ,так краще .—Річард бере мене за руку і відкладає вату .Я знову сідаю поруч .—Дякую і пробач мене .—Продовжує він .
—За що ?—Не розумію .
—За те ,що повівся з тобою так грубо. Це через мене ти могла постраждати .
—Ні ,ти все правильно сказав .—Намагаюсь усміхнутись і вдати ,що мені байдуже .—Між нами нічого не може бути .—Кажу це Річардові просто в очі .І чим я взагалі думала ?Мої почуття ні до чого доброго не приводять ,лише біль завдають .Коли ми цілувались я взагалі втратила розум і зараз мене гризе совість . Ітан ...Я не маю права вчинити з ним так !Я не хочу розбивати йому серце ,не зможу зробити боляче ,бо не пробачу собі цього до кінця своїх днів .—Дякую ,що врятував мене .Я щиро тобі за це вдячна .—Забираю свою руку і піднімаю очі догори до зір. Вони як завжди прекрасні .—Річард ,мені вже пора .—Згадую,що вже далеко за північ .
—Прошу ,залишся.—Річ спрямовує на мене свій погляд ,від якого проходять мурашки.—Тобто вже пізно. Залишайся тут. В нас і так зранку спільне тренування. До якого ,до речі ,залишилось 6 годин. —Можливо ,це й не правильно ,але я змогла лише схвально кивнути .Чому ?Мені просто не хотілось залишатись самій .Так ,це егоїстично ,але цілу ніч ридати в подушку в мене не було ні сил ,ні бажання .
—Я заварив для нас какао. В дитинстві воно допомагало тобі заспокоїтись .—Беру кружку з теплим напоєм .Як добре пахне .Просто запах дитинства .
—І зараз теж. —З усмішкою кажу.
—Лише одну ніч ,давай просто побудемо тими ,ким були в дитинстві.—Я не витримую і кажу це. Самообман ?Можливо ...Але він зробить мене щасливою .
—Хм...Неначе у моєму сні ...—Тихо промовляє Річ .
—Що ?
—Гаразд .—Він дістає звідкись плед і накриває нас ним.—Ти в дитинстві любила спати в моїх обіймах .—З усмішкою каже Річард .—Клала мені голову на плече і так мило засинала ,коли ми приходили до вас.—Я з усмішкою згадую ті часи .Ми в дитинстві й справді проводили багато часу разом .
—А ти любив читати "Маленького принца" .
—І досі люблю .—Річ підходить до однієї з полиць з книгами і дістає пошарпану книгу Антуана де Сент-Екзюпері. Я з цікавістю розглядаю її .
—Це та сама ?—З захопленням запитую .
—Так .В мене є нова ,але ця для мене особлива ,хоч тут вже й сторінки деякі клеїти прийшлось .—Я мимовільно усміхаюсь ,бо цю книгу Річардові подарувала саме я .Він дуже хотів її і я зробила йому такий сюрприз. Ще досі пам'ятаю як він тоді радів цьому подарунку .А я раділа щастю свого друга .
Ми разом відкриваємо книгу і бачимо ,що одну з цитат виділено яскравим маркером. Річ читає її в голос :
Хотів би я знати, навіщо зірки світяться. Напевно, для того, щоб рано чи пізно кожен міг знову відшукати свою.
—Красиво сказано .
—Так .Я буду читати з цього місця ,гаразд ?—Я схвально киваю і уважно слухаю .Навіть не помічаю ,як провалююсь в сон і останнє ,що я чую :
Ніколи не згасай ,Евеліно Лорен. В світі ніколи не з'явиться яскравішої зірки за тебе .
Та чи це було реальністю чи моїм сном я вже не знаю ,бо втома стає сильнішою і я закриваю повіки та відправляюсь в царство Морфея ...

Я прокидаюсь першою від звуку будильника свого телефона. Швидко виключаю його .Річ теж починає пробуджуватись .Я вибираюсь з його обіймів .Ми заснули разом .
—Доброго ранку .—Я переміщаюсь в сидяче положення і поправляю волосся .
—Доброго .Як ти ?—Запитує Річ .
—Вже краще .
—Це добре .—З усмішкою промовляє і сідає поруч .—Нам потрібно вже збиратись на тренування.Зараз я скажу Лізі ,щоб приготувала нам сніданок .
—Гаразд.—Річ виходить ,а я включаю свій телефон.Там декілька СМС і пропущені дзвінки від Джеремі. Я думала ,що ніхто не помітить моєї відсутності ,бо приходжу я пізно ,а сьогодні мала йти рано ,та здається Джей зрозумів ,що я не ночувала вдома .Я відписую йому :

Евеліна : Зі мною все добре .Я пізніше тобі все поясню .

Він не переглянув.Ну це й не дивно ,бо зараз ще дуже рання пора. 
Я відкладаю телефон в бік .Річ повертається назад .
—Це тобі .—Він простягає мені футболку .Я розгортаю її і бачу по середині малюнок .Маленький Принц на своїй планеті і біля нього троянда .Дуже красиво .—Можеш піти в ній в універ і на тренування .Думаю ,що підійде .
—Дякую .Вона дуже красива .Я швидко перевдягнусь і можемо йти. 
—Я чекатиму тебе на кухні .
—Добре. —Я беру одяг і йду до вбиральні .Швидко приймаю душ ,одягаюсь і розчісую своє волосся .Коли спускаюсь на перший поверх ,то бачу там Річа .Він одягнений в чорні джинси і сорочку .Йому личить.
—Смачного !
—Дякую.Сідай.Ти ж любиш панкейки ?
—Так.—Ми разом снідаємо ,а тоді сідаємо в машину Річа і їдемо на тренування. 
—Річарде ,що з тобою ?—Одразу запитує Шерон ,я тільки бачить нас .
—Та так .Хулігани на вулиці .—Я теж переводжу погляд на розбиту брову. Рани ще свіжі .
—Вічно ти встріваєш в якісь неприємності. —Хитаючи головою каже Шерон .—Будь обережний. 
—Гаразд .—Тоді в нас починається тренування .Все проходить досить спокійно . Вперше все обійшлось без сварок. Я навіть здивована .
—Дуже добре. В вас обох все прекрасно виходить .Я пишаюсь вами.—З усмішкою промовляє Шерон ,коли ми злазимо з коней .
—Приємно це чути .—Я й справді дуже старалась. 
—В понеділок після обіду будуть скачки. Евеліно ,ти зможеш відпроситись в мами з роботи ?
—Думаю ,що так .Але ви впевнені ?Я точно вже готова ?
—Готова ,я відчуваю це .І як ви розумієте тренування в неділю не буде ,самі знаєте чому .Ми можемо перенести на якийсь інший день ?
—Ель ,в нас завтра не буде 2 пари,бо викладач захворів .Ми б могли перенести на завтра ?—Я схвально киваю .
—Гаразд .Тоді до завтра. —Ми прощаємось з Шерон і їдемо в універ .Біля входу я одразу зустрічаю Джеремі. Він виглядає трохи схвильованим .Точно на мене чекає .Я киваю Річу і той заходить всередину ,а я відходжу в бік до брата. 
—Привіт .
—Привіт .Елю ,можливо, ти щось поясниш ?—Джей проводить поглядом Річа. 
—Давай відійдемо в бік .
—Ти не ночувала вдома .Ти була в Річарда ?
—Так. —В мене ніколи не було таємниць від брата і зараз я не збираюсь йому брехати .Джеремі виглядає здивованим і навіть трохи стурбованим .
—Чому в нього рани на лиці ?Можеш мені пояснити ?
—Вчора ввечері ми трохи посварились.Я була на емоціях і пішла додому пішки .До мене почали чіплятись якісь хлопці .—Мені стає важко згадувати .Я роблю великий ковток свіжого повітря .
—Елю ,вони щось тобі зробили ?—Брат занепокоєно охоплює моє лице своїми руками. Я махаю головою в різні боки .
—Хотіли ,але не встигли .Річард врятував мене. 
—Елю ...—Брат міцно обіймає мене .—Більше я нікуди не відпущу тебе саму .Чим ти думала ?
—Я тільки тепер усвідомила ,що вчинила ,як ідіотка. 
—Ну все ,перестань .Але більше так не роби .Я ж точно б збожеволів ,якби з тобою щось трапилось. 
—Знаю.Більше такого не повториться ,обіцяю .
—Гаразд.
—Батьки знають про те ,що я не ночувала вдома ?
—Ні .Вони лягли ще в 10 ,а зранку я їм сказав ,що ти вже пішла в кінний клуб .
—Дякую, що прикрив .
—Елю ,ти була з Річардом ...Ви помирились ?Я просто не розумію ,що відбувається між вами .Ти ж ніби з Ітаном зустрічаєшся .—Джей розводить руками в різні боки. 
—Між мною і Річем нічого не було і бути не може .Він просто він допоміг мені .
—Зрозуміло .—Дзвенить дзвінок. —Ходімо вже на пари .Більше не лякай мене так ,сестричко .—Джеремі цілує мене в скроню і ми разом заходимо в універ .Коли я поговорила з братом ,то мені неначе камінь з душі впав .Як добре ,що Джей в мене є .
—Привіт. —Я сідаю біля Єви і по черзі обнімаю дівчат. Ітана цілую в щоку . За мною одразу заходить викладач ,тому ми не встигаємо поговорити.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше