Одне бажання або приховані таланти Річарда

25 глава 
*Евеліна
Я прокинулась з усмішкою на лиці ,хоч і не люблю рано вставати. Я радісно взяла до рук телефон і побачила там повідомлення .

Річард : Доброго ранку ,Метелику. Надіюсь,що ти не проти разом поснідати ?

Швидко набираю відповідь.

Евеліна : Доброго ранку. З радістю прийму твою пропозицію ❤️

Річард : Гаразд .Я заїду по тебе через 20 хвилин.

Евеліна :Ок .

Я швидко піднялась з ліжка і пішла в вбиральню робити всі водні процедури. Погода сьогодні хороша,тому я вирішила одягнути спідницю з клітинку ,топ і піджак. Також зібрала волосся в хвостик. Макіяж я вирішила сьогодні не робити ,бо захотілось бути більш природньою .Я зайшла на кухню і побачила всіх членів своєї сім'ї ,які ласували сніданком .
—Доброго ранку,доню .—З усмішкою на лиці промовила мама .
—Доброго. Я хочу сказати вам усім дещо важливе .—Всі відволіктись від своїх тарілок і підняли голови в мій бік. Мені було трохи лячно ,але я мала їм це сказати .
—Ми уважно слухаємо тебе ,Евеліно .—Промовив батько і я зрозуміла,що моя мовчанка трішки затягнулась. 
—Тепер ми з Річардом знову разом. —Всі ,окрім Джеремі здивувались. 
—Доню ,а як же Ітан ?—Мама здивовано глянула на мене .
—Він не кохає мене ,а я —його,тому ми вирішили залишитись друзями. 
—Ти впевнена в своєму виборі ?—Тато виглядав трохи стривоженим ,але його можна було зрозуміти. 
—Так. —Впевнено сказала я .—Річард дізнався правду про Білку. Він попросив пробачення і йому щиро було шкода за всі свої погані вчинки по відношенню до мене. Ми домовились залишити все в минулому і розпочати все з чистого аркуша .
—Я радий за вас ,справді .—З легкою усмішкою промовив Джей. —Евеліна кохає його ,а він —її .Я сам бачив це .—Підтримав мене брат ,за що я була йому дуже вдячна. 
—Гаразд ,доню. Це твій вибір. Будь щаслива .—Мама підійшла і міцно мене обійняла. 
—Погоджуюсь з мамою ,але будь обережна ,Елю. Нехай знає,що я більше не дам йому розбити серце моїй дочці. —Я лише схвально кивнула на слова тата. 
— Більше такого не повториться. —Після моїх слів ми почули сигнал з вулиці .—Ми з Річардом домовились разом поснідати . Напевно ,це вже він .
—Гаразд .Хорошого тобі дня,доню .—Я помахала всім на прощання і побігла до Річа ,який вже очікував на мене ,спершись на свій автомобіль .
—Привіт .—Він обійняв мене і ніжно поцілував в губи .
—Привіт .—Тоді Річард відкрив мені двері і я сіла всередину. —Куди ми їдемо ?—На половині шляху запитала я .
—В центрі відкрилось нове кафе .Там дуже смачно готують, ми з Бертом були там нещодавно. 
—Класно. А хто такий Берт ?—Не пам'ятаю ,щоб Річ мене з ним знайомив. 
—Мій друг .Він старший за мене і вчиться на програміста. —Ми припаркувались біля милої будівлі з вивіскою "Eternal moment" і заходимо всередину. Тут дуже мило і затишно. Кафе в стилі лофт. Все дуже сучасне і красиве. Річ тягне мене за єдиний вільний столик ,поки його хтось не зайняв ,але ми не встигаємо ,бо за нього сідає вагітна жінка з дитиною .Я легко їй посміхаюсь і обертаюсь до Річарда. 
—Можливо ,підемо в інше кафе ?На жаль ,тут більше немає вільних місць .—З сумом промовила я ,ще раз оглянувши заклад ,який був повен клієнтів .
—Привіт ,Річ .—Я обернулась і побачила веселого рудоволосого хлопця в окулярах. 
—Хай ,бро. —Вони пожали один одному руку і обійнялись. —Побачив тебе і вирішив підійти. А хто ця мила дама поруч з тобою ?—Він обвів мене поглядом з ніг до голови .Мої щоки вже встигли вкритись рум'янцем .Я хотіла представитись ,але Річард випередив мене. 
—Це Евеліна —моя дівчина .
—Приємно познайомитись особисто ,Евеліно. Річ багато розказував про тебе. Я —Берт. Ми з твоїм хлопцем дружимо вже близько 2 років. Радий знайомству. —Він подав мені руку і я пожала її .
—Теж вирішили тут поснідати ?
—Як бачиш ,але вільних місць немає ,тому прийдеться шукати інше місце .—Відповів Річ .
—А в мене є краща ідея. Я вже збирався йти ,тому можете сідати за мій столик. 
—Дякую ,бро ,ти нас дуже виручив. —Ми пройшли в глиб кафе і сіли за один з столиків .Поки ми робили замовлення Берт допив свою каву і виключив ноутбук.
—Радий був познайомитись ,Елю .Річ,до зустрічі .—Він помахав нам на прощання і пішов .
—Хороший в тебе друг. 
—Знаю .Берт класний. —Через декілька хвилин нам принесли наші замовлення. Готують тут і справді дуже смачно ."Наполеон" був просто неймовірний. Треба буде частіше сюди приходити. Після сніданку ми з Річардом поїхали в універ .
Пари пролетіли ,як одна мить .Я навіть не зрозуміла ,як так швидко пролетів час .
—Бувай ,Річарде. —Промовила я на прощання ,коли ми виходили з універу ,та здається Вілер не був готовий так швидко мене відпускати. 
—Метелику ,ти куди ?—З хитро усмішкою промовив він ,закутавши мене в свої обійми .—Я думав ,що ми разом прогуляємось парком. 
—Вибач ,але давай іншим разом ,бо сьогодні я працюватиму в квітковому. —Я поцілувала Річа в щоку і хотіла вже йти ,але він не відпускав мене. 
—Тоді я з тобою .—Він переплів наші руки разом. 
—Що ?—Я здивовано глянула на нього .
—Я хочу більше часу проводити з тобою ,тому ми йдемо разом в квітковий. 
—І що ти там будеш робити ?
—Те,що і ти .—Я почала сміятись. —Ей ,ти чого ?
—Просто це дуже смішно .
—Що саме ?—Вигнувши брову запитав Річ. 
—Я уявила ,як ти будеш робити букет квітів .—Той невдоволено закотив очі. 
—Невже ти думаєш,що я не зможу ?
—Думаю ,що не зможеш .Ця робота явно не для тебе. —Чесно відповіла я .
—Евеліно Лорен ,ти кидаєш мені виклик?
—Лише констатую факт. 
—Тоді пропоную спір. Я пропрацюю сьогодні в якості флориста і зроблю букет ще кращий ,ніж ти. Споримо на одне бажання? —Він простягнув мені руку і я пожала її .
—Гаразд .—Річард хитро усміхнувся і закусив губу .Що ж ,день обіцяє бути веселим .Ми разом пішли в квіткову крамницю .Перед тим я подзвонила мамі. Вона була дуже рада ,що я сьогодні прийду ,бо її помічниця захворіла ,а самій мамі потрібно було поїхати на зустріч з поставщиками квітів .Коли ми прийшли ,то матусі вже не було .Я відкрила двері своїми ключами і зайшла всередину .
—Я вже казав тобі ,що тут дуже красиво ?
—Не казав ,але ти правий. Відчуваю себе неначе в якомусь ботанічному саду. Тут так багато квітів .
—Та найкрасивіша серед них —ти .—Він обернувся до мене і поправив пасмо неслухняного волосся ,що вибилось з мого хвостика. Я піднялась на п'яточки і поцілувала Річа. 
—Ну що ж ,а тепер до роботи. —Я вручила йому фартух ,щоб він часом не повимазувався .Через декілька хвилин до нас зайшла жінка років 40 і попросила сформувати букет для її подруги. Я показую Річарду ,як правильно все зробити ,а той зацікавлено спостерігає за мною .Тоді я віддаю букет клієнтці .Вона виглядає задоволеною  .
Пізніше до нас приходить дідусь .Зовнішньо він нагадує мені мого батька ,тільки набагато старший .Я киваю Річу і той підходить до нашого потенційного клієнта. Я складаю руки на грудях і сідаю за крісло .Цікаво,що ж з цього вийде .
—Доброго дня ,раді вітати вас в нашій крамниці.
—Доброго ,молодий юначе .Сьогодні в моєї дружини ювілей. Їй виповнюється 65 років .Я хочу подарувати їй букет її улюблених квітів ,та тільки ніяк не можу згадати їх назву .Напевно ,ви мене зрозумієте .Ці чоловіки ніяк не можуть запам'ятати назви і важливі дати .—Я усміхаюсь кутиками губ .Одного разу тато не міг згадати коли в них з мамою річниця весілля і привітав її не в той день .Мама спочатку на нього дуже ображалась ,але потім вони помирились .
—Можливо ,ви пам'ятаєте ,як ті квіти виглядають ?Якщо так ,то опишіть мені їх .
—Такі дрібненькі квіточки .Знаю ,що вони дуже довго стоять.В них ще назва така ...—Дідусь задумливо поправив свої окуляри і примружив очі ,неначе намагався щось згадати .—З якимось будівельним матеріалом пов'язана .
—Гіпсофіла?—Промовляє Річард .Я з захватом дивлюсь на нього. Здається ,що я таки помилялась на його рахунок .
—Точно .Вона !Зробите мені букет ?
—Так ,звісно .—Річард переможно усміхнувся і взявся за роботу .Я надула губи і перевела погляд на вікно .Букет в Річа вийшов дуже красивий .Навіть мені б такий сподобався .Дідусь покинув крамницю в піднесеному настрої .
—Ммм,здається ,я вже знаю переможця .—Прошепотів мені на вухо Вілер .—Ти вже готова виконувати моє бажання ,люба ?
—Ще не вечір ,любий .—Не втрачала надії я .—Он ,вже наступний клієнт прийшов ,тому вперед до роботи. —Той лише сказав собі щось під ніс і пішов працювати далі...
На годиннику вже була 9:53 .До кінця робочого дня залишались лічені хвилини. Я вже знала ,що точно програла Річу,бо він виявився дуже талановитим флористом .Можливо ,навіть кращим за мене .І звідки в нього такі приховані таланти ?
—Ну що ,Елю ,тепер ти готова визнати свою поразку ?
—Так .—Важко видихнувши промовила я .—Але як ?Як це можливо ?—Той широко усміхнувся .
—Рік тому я шукав підробіток .І влаштувався флористом в один з магазинів. Працював там все літо .
—Ей !Так ж нечесно !Ти мені нічого про це не казав .
—А ти що питала ?—Я ображено вдарила його в плече .—То ти готова виконувати моє бажання ?
—Дзуськи тобі ,а не бажання .Ти не чесно виграв .—Я показала йому язика і вибігла з крамниці .На жаль,тут падав дощ і я завмерла ще при вході .Здається ,що удача сьогодні не на моєму боці .Річ перекинув мене через плече і поніс всередину .Я махала ногами та на нього це ніяк не подіяло.
—Річ ,ну опусти.
—Мала пустунко ,ти думала ,що так просто втечеш від мене ?—Він опустив мене на землю .Я опинилась припертою до стола ,на який Річ поставив свої руки ,чим закрив мені шлях .Він нахилився ще ближче і продовжив:—Від мене так просто не втечеш .—Він накрив мої губи своїми. Я не витерпіла і запустила свої руки в волосся Річа ,яке вже встигло намокнути на сильному дощі .Кожен його дотик пробуджував в мені якісь нові ,незвідані відчуття .Вони були новими для мене,але вкрай приємними. Запах квітів ,які оточували нас, дурманив мій розум .Я відчувала себе тою найкрасивішою квіточкою в квітнику .Одним різким рухом Річ зняв з мене фартух ,на якому ще досі був присутній запах червоних троянд , які я упаковувала для минулої клієнтки. Легкий кусок мішкуватої тканини впав десь на землю .Я перевелась в лежаче положення і потягнула за собою Річарда ,не розриваючи наш поцілунок. Він провів холодною рукою по моїй нозі,зупиняючись на замку картатої спідниці. В мене по тілу пройшли сироти .Я відкинула голову назад і Річ вкрив мою шию поцілунками .Він вже потягнувся до мого топа ,але звук дзвіночків на вхідних дверях заставив нас зупинитись .
—Мам...—Мої очі стривожено забігали по всіх куточках крамниці. Я доторкаюсь кінчиками пальців до губ і не знаю що промовити .В таку дурну ситуацію могла потрапити лише я .
—О ,то бачу в тебе тут помічник .—Мама обвела Річа з ніг до голови своїм поглядом .—Річарде ,допоможеш з квітами ?В нас тут доставка .
—Звісно ,місіс Лорен. —Вілер ж виглядав максимально спокійним .Здається ,що його взагалі нічого не тривожило. Поки моя мама разом з моїм хлопцем теревенили собі про щось на дворі і при цьому складали коробки одна на одну ,я намотувала круги всередині крамниці. 
*Річард 
Я відсторонився від Елі і повернувся лицем ,щоб глянути хто ж це там нам завадив. Виявилось ,що це місіс Лорен .Вона з усмішкою і якоюсь легкою хитринкою глянула на мене. Евеліна помітно нервувала .Моя сором'язлива дівчинка вже вкрилась рум'янцем і не знаходила собі місця .Мене трохи забавляла її поведінка,але здається ,що хвилюватись мав би я .Місіс Лорен покликала мене на вулицю ,щоб я допоміг їй з квітами ,але ясно ,що вона більше хотіла зі мною поговорити на рахунок побаченого .Я вирішив її випередити. 
—Місіс Лорен ,я знаю ,що два роки тому зробив дуже сильну помилку і лише зараз усвідомив це .Мені дуже шкода,що я зробив Елі боляче . Проте ,я дуже сильно кохаю вашу доньку .—Я глянув в прозору вітрину і побачив свою золотоволосу красуню,яка намотувала круги по крамниці і нервово потирала зап'ястя лівої руки. Я легко усміхнувся .В неї ця звичка ще з дитинства. —Я обіцяю ,що більше не зроблю їй боляче .Вона буде щаслива .—Місіс Лорен подарувала мені одну з своїх найкрасивіших усмішок. Евеліна так схожа на неї .
—Знаю .Ти хороший хлопець ,Річарде .Я бажаю вам з Евеліною щастя ,але надіюсь ,що ви спочатку закінчите універ ,а вже потім будете думати про дітей. Діло молоде ,я все розумію ,але бабусею я ще не готова ставати .—Я розумів ,що місіс Лорен жартує .Насправді ,то в неї досить специфічне почуття гумору ,але я задумався над її словами .
—Насправді я дуже люблю дітей і завжди готовий брати відповідальність за свої вчинки ,тому вам немає про що хвилюватись. —Я взяв ящик з квітами і попрямував всередину крамниці. Я усміхнувся Елі,щоб вона перестала переживати і їй здається стало краще. Після того ,як заніс всі квіти ,то відвіз Евеліну і її маму додому. 
—Бувай .—Евеліна поцілувала мене в щоку на прощання і помахала .Я сів за кермо і поїхав до себе ,по дорозі роздумуючи над бажанням ,яке загадаю завтра своїй дівчині .