Помста або пробачення

Бувай, минуле!

32 глава  

*Евеліна  

Через сварку з Річардом я була дуже засмучена. Хтось підставив мене, але я не думала, що мій коханий так швидко, ні в чому не розібравшись, повірить цій брехні. Моя надія на те, що зранку все налагодиться і Річ приїде просити пробачення, розбилась на друзки, як тільки я побачила стрічку новин. Що це за кошмар такий ?!Який божевільний це зробив? Хоча... На таке здатна лише Сабріна, яка вже неодноразово нагадувала мені про свою помсту. Здається, білобрисе стерво таки досягнула свого. Я важко видихнула і таки піднялась з ліжка. Впевнена, що Річ вже їде сюди. На нас чекатиме важка розмова і яким буде її кінець—невідомо. Моє серце калатало в рази швидше, ніж зазвичай, я хвилювалась, але всередині надіялась, що він приїде, гляне в мої очі і все зрозуміє, адже добре знає, що я на таке не здатна, що ніколи б не зробила йому такої підлості. Мені було дуже шкода, що всі брудні таємниці його сім'ї виплили назовні, але нічого зробити не могла, лише підтримати того, хто зараз так потребував моєї підтримки.  

В коридорі я зустрілась з Джеремі.  

—Ти вже чув новини? 

—Так. Повірити не можу, що сім'я Вілерів настільки гнила з середини.  

—На жаль, це так. 

—Давно ти все знала? 

—Від того моменту, як ми прийшли до них на вечерю в честь їхньої співпраці з батьком. Випадково почула розмову Річа з батьком. 

—Але звідки ця інформація потрапила в ЗМІ? 

—Думаю, що це Сабріна. Лише вона могла мене так підставити.  

—Не хвилюйся. —Брат підійшов ближче і міцно мене обійняв. —Якщо любить, то ніколи не повірить в це. А зараз візьми себе в руки і збирайся,  щоб не запізнитись в універ. Все налагодиться і всі дізнаються правду.—Я схвально кивнула і пішла в вбиральню, щоб привести себе до ладу. Швидко зробила всі водні процедури, перевдягнулась , зробила макіяж, розчесала волосся і попрямувала до на кухню, де моя сім'я якраз снідала.  

—Доню .—Мама співчутливо глянула на мене, а тоді обійняла . 

—Я цього не робила. Ви ж вірите мені ? 

—Звісно віримо. Наша донька не спроможна на таке. —Тато легко мені усміхнувся .—Я докопаюсь до правди і всі дізнаються хто "злив" ту інформацію. Вілери не святі, але ніхто не має права втручатись в чиєсь особисте життя. Винний буде покараний, не хвилюйся .—Мені й справді стало краще після слів тата. Я трохи заспокоїла себе і тоді ми всі разом поснідали .Батьки поїхали на роботу, а нам ще було трохи рано йти в універ. Як тільки я уявила, що мене там всі обговорювати будуть, то аж мороз по шкірі пройшов. Брррр! Навіть думати про це не хочеться .Я дивлюсь через вікно і бачу вже знайому мені машину,  тому я швидко переміщаюсь а коридор, де й зустрічаю свого коханого . 

—Як ти могла???—Його очі повні сліз і болю. Мені боляче бачити його таким розбитим. Слова просто розлітаються в моїй голові. Я не знаю, що сказати в такій ситуації . 

На крик Річарда вибігає Джей.  

—Річ, я не ...—Та він перебиває мене і не дає жодного шансу на виправдання, жодного шансу на правду і на продовження...Всередині щось обривається.  

—Знаєш, я зробив велику помилку коли знову довірився тобі. Ти так і не пробачила мені всього того зла, що я тобі натворив. Я щиро розкаявся, але як виявилось —запізно. Тоді коли ми зустрілись в садочку ти сказала, що більше не даси себе зломати. Ти дотрималась своєї обіцянки, але натомість зламала мене. Ну що ж, тепер ми квити, Евеліно. Тільки ніколи б не подумав, що ти опустишся так низько...Ненавиджу, ненавиджу тебе знову... —Неначе ніж в спину, так для мене прозвучали його слова. Ми повернулись до тієї точки, що й два роки тому. Він не вірить мені! Знову не вірить! Як я могла ?Як могла наївно думати, що він довіряє мені...Нічого не змінилось ! І знову він зробив мені боляче, ні в чому не розібравшись . 

Я з останніх сил вліпила йому ляпаса за всі страждання. 

—А я ненавиджу тебе! —Я вже не стримувалась. Сльози котились додолу і я не спиняла їх. —Знаєш, ти так і не змінився за ці два роки. Знову не вислухав мене, але цього разу я навіть не буду оправдовуватись. Це кохання просто безнадійне, бо між нами завжди буди стіна недовіри.  —Ненавиджу... —Я знову дала йому ляпаса . —За те, що знову заставив мене пережити ці відчуття втрати. Та більше цього не повториться. 

—Річ, тобі краще піти.—Промовив Джей і після цього міцно мене обійняв. Він глянув на мене своїм крижаним поглядом повним ненависті і пішов. Пішов назавжди з мого життя. В один момент він дізнається правду й ,можливо, навіть пошкодує про свій вчинок, але мені вже буде байдуже, бо більше я не довірюсь йому. Сьогодні між нами постала ще одна стіна, тільки цього разу вона незрушна. Більше немає місця в моєму житті Річарду Вілеру. Він розбив моє серце, але більше цього ніколи не станеться. Я не дам йому знищити мене ще раз. 

—Елю, сестричко моя, прошу тебе, не плач .—Брат міцно прижав мене до себе і поцілував в лоб. — Йому боляче і він не знає, що робить.  

—Все він прекрасно розуміє. Це кінець. —Та цього разу я не збиралась просто мовчки плакати. Цього не буде! Я вибралась з обіймів брата і швидко витерла сльози. 

—Джею, будь ласка, прошу тебе лише про одне — не згадуй більше про Річарда. Він назавжди зник з мого життя і більше в ньому не з’явиться. Цього разу я розпочну все з чистого аркуша. 

—Гаразд, але що ти задумала? —Брат підозріло глянув на мене. 

—Скоро дізнаєшся. —Я попрямувала до своєї кімнати і швидко дістала невеличкий клатч, який брала з собою в Мілан. Знайшла! Сама доля підкинула мені такий шанс і я ним скористаюсь. Хоч би все вийшло. Я швидко набрала номер на своєму телефоні і затамувала подих. 

—Добрий день! —Я почула знайомий голос і легко посміхнулась. 

—Добрий, Ніколасе! —Привіталась я. 

—Перепрошую, а з ким я розмовляю? 

—Мене звати Евеліна Лорен. Ми нещодавно бачились з вами на модному показі в Мілані. 

—Так. Пригадую нашу розмову. Радий, що ви зателефонували. Надіюсь, що в вас все добре . 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше