Епілог

*Річард

Минуло три роки...

Колись я дуже сильно не любив вставати рано, але згодом все змінилось .Зараз 8:50 і ми з Ніколь йдемо робити сюрприз Елі.

—Тятя, я хоцу на луцки.—Я усміхнувся і притулив доню до себе. Як же смішно вона говорить , але вона ще маленька, тому це не дивно. Евеліна з самого побігла в наш власний шоурум, який ми відкрили рік тому. Навіть в своє день народження вона на роботі, хоча я дуже просив її сьогодні взяти вихідний. Моя вперта дружинонька вирішила мене не послухати. Ну нехай... Я вже подзвонив консультантці Моніці і сказав, що Еля там довго сьогодні не пробуде. Ще один поворот і ми на місці. Я опускаю Ніку на землю і даю їй кульки. Сам дивлюсь на букет гортензій і чи я часом не поламав квіти. Здається, все гаразд. Я видихаю і заходжу з малою всередину. Мій солодкий метелик сидить за столом і підписує якісь документи.

—Мама!—Ніколь швидко біжить і обіймає Евеліну. Та радісно бере дочку на руки і цілує її в щоку.—З днем наводженя, мамоцка!

—Ніко, Річ, що ви тут робите?—Вона радісно й водночас здивовано дивиться на нас.

—Сюрприз, кохана!—Я вручаю їй букет квітів і ніжно цілую в губи. —Ти так скоро втекла від нас зранку, що ми навіть не встигли тебе привітати.

—Дякую, мені дуже приємно.—Вона вдихає аромат своїх улюблених квітів і обіймає нас з дочкою.

—Але зараз ми з Нікою тебе викладаємо і це навіть не обговорюється! Моніка за всім простежить і вразі чого набере нас.

—Але...—Еля хотіла мені заперечити, але я одразу перебив її.

—Ніяких «але». Сьогодні твоє день народження, тому ми їдемо святкувати.

—Гаразд.—Змирилась Еля.—А куди ми поїдемо ?

—Сюрприз.

—А там буде толтик ?—Ну це питання вже цікавить Ніку.

—Звісно, моя квіточко, тортик буде.

—Улааа!!!—Мала радісно почала стрибати на місці. Поки Евеліна збирала всі свої речі я викликав таксі.

Всю дорогу моя нетерпляча дружина намагалась вивідати в мене куди ми їдемо, але я і слова їй не сказав. За пів години ми вже були на місці. Я подав руку своїм дівчатам і вона вийшли.

—Ооо, Річарде, ти забронював нам столик в моєму улюбленому ресторані? Тут ж завжди немає місць. Як тобі це вдалось? Я дуже рада такому сюрпризу.—Еля кинулась мені на шию з обіймами. Я взяв її за руку і усміхнувся, бо вона ще не знала, який сюрприз чекає на неї всередині закладу.

—З днем народження, Елююю!—В один голос закричали наші друзі і родичі, коли ми зайшли всередину.

Евеліна одразу розплакалась і не могла повірити своїм очам. Всі дорогі їй люди були зараз поруч з нею. Через те, що ми живемо в Мілані ми дуже рідко бачимось з нашими друзями і сім’єю. Та сьогодні ми вирішили всі разом влаштувати їй сюрприз і здається, що в нас все вийшло. Поки Еля приймала привітання я підійшов до мами і брата. Ми бачились пів року тому. В житті мами з того часу відбулось багато змін. В неї появились нові стосунки. Я був дуже радий, що мама нарешті щаслива, але все ж я хвилювався, щоб цей чоловік не виявився таким кретином, як мій батько. З ним я, до речі, зараз взагалі не спілкуюсь. Під час розлучення він погрожував матері, зводив на неї різні наклепи, а коли втратив половину майна то почав погрожувати, що відбере в неї малого. Я тоді прилетів в Нью-Йорк і в нас відбулась серйозна розмова. Я знав, що мій батько має ще один нелегальний бізнес і якщо б він не відстав від матері, то я з пішов з цими матеріалами у відділок. Після цього ми не бачились. Лише інколи в новинах я чув про його нову дружину, яка молодша від мене і про скандал з бізнесом. Та мені було геть на нього байдуже, як і йому на нас.

—Річарде, це Адам.—Промовила мама.

—Приємно познайомитись.—Я подав руку маминому бойфрендові. Він виглядав досить милим і несміливим. Здається, теж переживав через наше знайомство. Ми трохи поговорили і я зрозумів, що він хороший чоловік, який по-справжньому любить мою маму. Думаю, що вони будуть щасливі разом.

Коли всі сіли за стіл, то Еля підняла келих і звернулась до всіх присутніх:

—Ще декілька років тому я не могла навіть уявити, що моє життя так кардинально зміниться. була самотньою дівчинкою, яка поверталась в Нью-Йорк щоб розпочати нове життя. Зараз я успішна жінка, щаслива дружина, мама прекрасної донечки і дуже щаслива людина. Я хочу подякувати вам усім, бо цього всього не було б без вас. Я дуже щаслива, що в мене є такі друзі, рідні, сім’я. Ви—моє все.—Евеліна почала плакати. Я дав їй серветку і міцно обійняв. —Дякую вам за все.

Я був розчулений. Мій маленький метелик. Як же сильно я її люблю. дня я не пошкодував, що кинув все і поїхав в Мілан, що таки переступив через власну гордість і випросив пробачення в жінки, яка стала моїм сенсом життя. А тепер я бачу маленьке чадо, яке так схожа на мою кохану. таки найщасливіший чоловік на цій планеті.

—Я тебе кохаю.— Прошепотів я Елі на вухо і наші вуста зійшлись в ніжному й водночас пристрасному поцілунку.

—Ну тятя, досить цілюватись .Я хочу толтиккк!—Зал залився сміхом, а я відчував себе підлітком якого щойно відчитали за двійку в школі. Тільки відчитала мене власна донечка за те, що я занадто довго цілував її маму і не давав малій поласувати тим улюбленим полуничним тортиком...

Від автора: Ось і кінець цієї прекрасної історії. Я знову ледве стримую свої емоції, адже мені дуже важко прощатись з своїми героями. Хочу подякувати своїм читачам за вашу активність. Я це дуже ціную. Ви мотивуєте мене ставати кращою. Надіюсь, що вам сподобалась ця книга.

І хочу повідомити вам ще одну новину. Я вже казала про це в телеграм-каналі, але багато хто на нього не підписаний, тому продублюю це ще тут. Дуже довго я писала майже без перерв і це досить виснажливо.Мені потрібна перерва, перезагрузка. Скільки часу мені знадобиться? Я не знаю... Можливо два місяці, три ...або взагалі пів року. Я повернусь тоді, коли буду до цього готова. Я не забуваю про свою обіцянку написати ще одну книгу про одного з другорядних героїв «Помста чи пробачення» і я це зроблю(але пізніше). Зараз я пропоную вам написати в коментарях чию історія ви б хотіли прочитати (Ітан, Джеремі, Берт, Алекс, Мія, Єва, Сабріна, Ася).І напишіть чи взагалі б ви хотіли почути історію саме когось з цієї книги чи вже зовсім нову книгу почати писати.