Розділ 3

Зима 2012 року, за два з половиною роки до подій попередніх розділів

Марія

- Дмитре, Дмитре, гальмуй…

Насилу вириваюся з полону його губ, щоб зробити глибокий вдих. Однією рукою хлопець притискає мене до себе за талію, інша господарює під светром і нишпорить рукою по спині, намагаючись розстебнути бюстгальтер.

- Марійко, дівчинко моя, кохана...

- Дмитре, сюди може хтось увійти та побачити нас…

- Не увійдуть. Вони ж не дурні, чудово розуміють, чим ми тут займаємось.

Саме це мені зовсім не подобається. Не хочеться, щоби подружки вигадували про нас те, чого немає, і розпускали плітки.

- Дмитре, чуєш, якийсь галас? Підімо до них... Новий рік все-таки, недобре так надовго залишати друзів.

У двері наполегливо стукають.

- Сиди тихо. Вони зрозуміють, що заважають нам, і дадуть спокій.

Але припущення не збувається – двері відчиняються і ввалюється Вовчик.

- Досить затискатися! Ще встигнете, вся ніч попереду. Біжіть униз, настав час петарди запускати!

Дмитро неохоче встає, допомагає мені поправити одяг. У будинку тихо, всі вже на вулиці. Накидаємо куртки й виходимо на ґанок. Хлопці копошаться з коробками, дівчатка збилися в купку, щось активно обговорюють та хихикають.

Перед Новим роком навалило багато снігу. Вітру немає, і сніжинки затишно влаштувалися на поверхнях. Дерева, кущі, дахи будинків – все біле. Кожна, навіть найтонша, гілочка накрита білим пухом. Краса!

Хлопці нарешті відбігають убік, і майже одразу починають вилітати яскраві ракети. Видовище зачаровує красою і надає особливого захоплення святу. Усі стрибають та кричать: "Ура-а-а!".

Вперше проводжу святкову ніч за містом із друзями. Батьки впевнені, що Новий рік – сімейне свято, і всі обов'язково мають опівночі зібратися вдома за урочистим столом перед телевізором. Мама й цього разу намагалася мене залишити біля своєї спідниці, але Дмитру вдалося якось охмурити її та вмовити відпустити з ним на дачу.

Його батьки надали свій будинок нашій численній компанії, а самі пішли до когось у гості.

Я в захваті, тут так весело та по-справжньому святково! Ще й петарди – ніколи раніше не бачила, як їх запускають. У сусідньому будинку також вечірка. Тільки-но закінчують стріляти наші ракети, як сусіди запускають свої. Гуркіт і свист стоять на всю округу, ми з подружками скачемо і верещимо. Як класно!

За годину святкування поступово переходить на новий рівень. Хтось забивається у куточок і тихенько дрімає, хтось влаштовується якомога далі від динаміків і веде філософські бесіди про кохання та сенс життя. Деякі парочки розбрелися по кімнатах, але більшість гостей витанцьовують під гучну музику в холі, мов у нічному клубі.

Виношу у вітальню качку з яблуками, кличу друзів за стіл, але майже ніхто не реагує – всі встигли вгамувати голод закусками та салатами.

- Марійко, досить метушитися, – Дмитро охоплює мене ззаду за талію і саджає собі на коліна. – Розслабся та отримуй задоволення від свята.

- М-м-м, і що ти пропонуєш?

- Ну, ми могли б повернутися до моєї кімнати. Ми там ще не все дослідили. Можемо почати з того, на чому зупинилися, – лоскоче вухо теплим подихом.

- Ти сьогодні дуже хортий. Сподіваюся, пам'ятаєш, що моїй мамі пообіцяв?

Я поки не впевнена, що готова до відносин на новому рівні, і мамина вимога поводитися пристойно є дуже доречною. Але обійматися і цілуватися мені дуже подобається, тому в кімнату Дмитра вирушаю без задніх думок. 

- Пам'ятаю, але ще я пам'ятаю, що ти вже пів року повнолітня і сама приймаєш за себе рішення. І мама тобі не указ.

Його рука лягає мені на сідницю і підштовхує вгору, щоб прискорити підйом по сходах.

- Можна подумати, що ти свою маму не слухаєшся!

Знаю, що він – слухняний син і рідко конфліктує з батьками, а татове слово для нього – закон.

Входячи до кімнати, світло не запалюємо. Намагаюся протестувати, але хлопець шепоче:

- Темрява – друг молоді, – втискає мене в стіну і тягне нагору светр.

- Дмитре, ну можуть же увійти!

Навіть подумати страшно, що там дівчата про нас пліткують. Потім місяць обговорюватимуть, хто з ким і як надовго закривався у спальнях.

- Не ввійдуть, я замкнув двері.

- Який ти передбачливий…

Сьогодні й справді він занадто хортий і наполегливий. Його ласки стають все гарячішими та змушують нервувати. 

- Дмитре, пригальмуй, будь ласка, – наївно вважаю, що можу керувати ситуацією і зупиню його будь-якої миті.

- Ні, маленька, і не проси... Сьогодні Новий рік – найкращий момент почати доросле життя. Подаруй мені себе, будь ласка.

- Дмитре, не треба, я сьогодні не готова. І мама...

- Зараз, постривай, я тебе підготую, – тягне мене до ліжка.

На мені майже немає одягу. Важко описати свої почуття. Цікаво, гаряче, зворушливо, бентежно. І десь там, унизу живота, лоскітно. Але трохи страшно, і в глибині душі хлюпочеться сумнів. Ми давно зустрічаємось і любимо один одного. У думках я вже приміряю весільну сукню, з нетерпінням чекаю на закінчення університету, коли ми зможемо одружитися. Але до того ще так далеко! Цілком очевидно, що тримати Дмитра на відстані до того часу неможливо. Що як він знайде собі більш зговірливу і рішучішу? Я цього не переживу!