розділ 2.1.

2.1.

    Сморід в хаті стояв страшенний. Змішаний сморід прокислої їжі, людських випорожнень, сирої землі і трупних випаровувань.

   Гнат сидів за столом. Тіла Власти і Ясни по боках, як при життю. Навалилися грудьми на стіл, з похилених голів на стільницю брудними пасмами звисало волосся.

   Коли побратими зайшли до хати, Гнат підняв голову і подивився в їх бік.  Очі його закотилися, зіниць не було видно, тільки посічені розгалуженою сіткою кров’яних судин білки.

   Ніяк не відреагувавши на прийдешніх, Гнат знову опустив пустий погляд до тіла доньки і щось незв’язно замугикав. По підборіддю потекла слина.

   Їжа, яка стояла перед ним, вкрилася чорно-зеленною цвіллю і сплуталася тоненькими ниточками білісого грибка.

   Гнат зачерпнув борщу і поніс до рота. В ложку потрапив острівець цвілі.

   Біломир ступив до нього і вибив ложку з рук.

   Той невдоволено заскреготів і потягнувся до пирога.

   Біломир одним рухом згріб все, що стояло на столі додолу.

   При цьому зачепив руку тіла Власти. Те почало завалюватись в бік Гната. Він перехопив його, притулив до себе і почав гладити брудні пасма та поцілував в чорного від землі лоба.

   Остап вискочив з хати.

   Він багато чого бачив, але такого…Та ще й з Гнатом, найближчим побратимом.

   Біломир уважно обдивився хату і вийшов за ним.

   Блідий Остап сперся об стіну.

   – Навіщо він це зробив, Біломире? Навіщо він їх відкопав?

   – Це не він…– Біломир  обдивлявся двір і навколо нього. В нього завжди був такий погляд, наче дивиться на щось певне, але й на все навкруги одночасно. – Заложні мерці. Вони примусили його це зробити… Але вони не мали прийти так рано…– погляд зупинився на Остапові. – Я очікував, що вони прийдуть на сьомий день, тому й поїхав собі по справах…Чому так рано?

   Остап не розумів про що він.

   – Ясна не має хрещеного імені, – пояснив Біломир. – Тому її поховали поза кладовищем. Власта – самогубця.  Вони стали заложними мерцями. В тому немає їхньої вини, але ті, – він вказав в бік хати, –вже не Власта і Ясна. Ясна стала потерчам, це зрозуміло. Власта?.. скоріше за все мавкою. На кладовищах душі померлих на сьомий день знаходять спокій. Душі заложних мерців стають «нечистими» . Їх можливо упокоїти, але… – він наморщив лоба, погляд поплив навкруги. – Я не розумію, чому так рано?

     – А Гнат? – запитав товариш. – Що з Гнатом? Він же живий?

      –Живий та не зовсім. Вони забрали його душу. Живий мрець. Схоже, прийшли до нього вночі і змусили викопати тіла. Сьогодні вночі вони повернуться, тільки вже не безтілесними…

    – Так що з Гнатом? – знову запитав Остап. – Його можна повернути?

    – Не знаю. Можливо…Я не розумію чому так рано? – Біломир зі злістю вдарив кулаком однієї руки в долоню іншої.

    Остапу здалося, що навколо колихнулося повітря. Кінь Біломира схрипнув і перелякано повів оком.

     Біломир став серед двору, витягнув руки в боки долонями вверх, схилив голову і втупив погляд в землю.

     Остап завмер. Бачив вже Біломира таким, краще йому не заважати. Його погляд і думки зараз десь там, куди не слід лізти простому смертному.

    Біломир стояв непорушно.

    Згодом повільно опустив руки, поглянув на Остапа.

    – Ми зможемо повернути Гната… –  мовив він.

   – Як? – зрадів Остап. – Що робити?

   Біломир довго дивився на побратима, приймав якесь важливе рішення.

   – Для того щоб повернути його, – врешті мовив він, – потрібно ступити по той бік світу живих. В потайсвіт. Ти готовий до цього?...

   У Остапа, дужого й сміливого Остапа, шкірою пройшовся морозець.

   – Якщо ти відмовишся, – повів далі Біломир, – я зрозумію. В цьому нема боягузтва. Кому, як не мені знати, що ти найхоробріший з воїнів. Але, якщо ти погодишся… Після цього ти вже не будеш таким, як зараз. Ніколи.

   Остап проковтнув гіркий клубок, що став  в горлянці.

   – А він? – спитав про Гната.

   – Він також.

   Остап підійшов до товариша і заглянув у чорні очі. Очі, які вже давно бачили не тільки цей світ.

   – Ми стільки разів ризикували один заради одного життям, навіщо ти намагаєшся мене налякати? Заради Гната я готовий на все.

   Біломир похитав головою.

   – Остапе, ти не розумієш… – помовчав. – Це не так, як вступити в бій. Заглянувши в потайсвіт, ти будеш нести наслідки все життя. В тебе, наприклад, навряд чи вже коли будуть діти, бо той, хто зазирнув у світ мертвих, не може призводити живе…

   – Кепські справи, – гірко мовив Остап. – Це тому в тебе немає ні сім’ї, ні коханої?

   – І тому також, – ухилився від прямої відповіді Біломир.