розділ 3

3.1.

      Полковник зібрав усіх старших в своєму курені.

    – Ворог сховався в цьому яру, – показав він на макеті місцевості, на швидку руку зробленому на землі посеред куреня.

    – Скільки їх, ми не знаємо, добре заховалися. Розвідники порахували дими, але настільки близько підійти, щоб взнати кількість не змогли…. Думаю доцільно провести розвідку боєм. Хто заперечує?

Заперечень не було.

   – Хто візьметься? – запитав полковник.

    Старші  переглянулися.

   – Я візьмуся, – тихо мовив Біломир, що стояв позаду усіх.

    Полковник полегшено зітхнув про себе. На це він і сподівався.

  – Скільки тобі потрібно воїнів? – запитав він.

  – Ніскільки, – відповів Біломир. – Ми підемо втрьох.

  Старші зашепотіли.

 – Ти що, Біломире? – полковник аж очі округлив. – Не знамо скільки їх там, але сотні, ніяк не менше.

– Нічого, –  відповів Біломир. – Ми впораємося.

3.2.

      Виходили за півгодини до опівночі. Оголені до поясу, зі зброєю, із зав’язаними чорними пов’язками очима.

      Попереду Біломир, ледь позаду Гнат зі своїми шаленими  шаблями і Остап з велетенською сокирою.

      Коли йшли по табору, усі хто попадався їм на шляху, відступали в сторони, бо відчували ту холодну, неземну лють, якою від них віяло.

     В цю добу похід і закінчився.

     Біломир, Гнат і Остап повернулися під ранок, все також із зав’язаними очима, вкриті кіркою ворожої крові.

     Ворог відступив…. Втік в жаху.

     Ще довго в їхніх племенах передавалися із уст уста легенди, як одного разу на їхній табір напали три демона, що крали душі, від яких порятунок був один, тільки тікати…

     Хто знає з якого світу вони прийшли? Зі світу живих, зі світу мертвих чи з того, що поміж ними?