4

Теперішній час. Дженна

– Це він.

Очі Дженни були прикуті до чоловічої спини, а голос звучав тихо і вражено, ніби вона ось-ось розплачеться.

– Рейч, це він, – вона проковтнула, зустрівшись з поглядом Рейчел. З глибин пам'яті на неї дивилися ті самі чорні очі, що й хвилиною раніше, прискорюючи серце дедалі більше. Вона ніколи раніше не бачила людину з таким кольором очей. Окрім одного вечора.

– Що? – Рейчел насупилась і подивилася в напрямку, куди щойно пішов незнайомець. Вона зойкнула і приліпила долоню до рота, її очі перетворилися на великі полум'яні м'ячі.

– Тобто, ти хочеш сказати, що гарячий хлопець із твоєї нічної пригоди – сам Алан Гілберт?!

– Хто? – цього разу прийшла черга Дженни дивуватися.

Рейчел пирхнула, ніби почула найбільшу нісенітницю на планеті.

– Серйозно? Ти не знаєш Алана Гілберта?

Дженна негативно хитнула головою, падаючи в повторне заціпеніння.

– Та це ж один із найгарячіших чоловіків за версією журналу «Формен»! Холостий, багатий, красивий, розумний... Стривай-но, – вона осіклась і примружилася, стрільнувши поглядом між Дженною і виходом. Рейчел схопила Дженну за руку і, як куля з пістолета, рвонула вперед, волочучи за собою дівчину.

– Що ти робиш? – обурилася Дженна, смикаючи по дорозі рукою у спробі звільнитися. Марно.

– Ти ж не збираєшся згаяти свій шанс? – Рейчел штовхнула вхідні двері, пускаючи морозне повітря по шкірі Дженни, і смикнула її на себе.

– Який шанс, Рейчел?

– Потім ще «дякую» мені скажеш, – Рейчел дивно посміхнулася, кинувши погляд кудись вперед, а тоді розвернула Дженну за плечі і з усієї сили штовхнула від себе.

Дженна пискнула, безвольно полетівши обличчям вперед. Або, швидше, у тверду, наче зроблену з каменю стіну. Застогнавши, вона вперлася руками в цю стіну і випросталася, тільки тепер розуміючи, що це була зовсім не стіна.

Чоловік, у якого вона врізалася, розвернувся з вигнутою бровою, на невелику відстань віддаляючи телефон від вуха. Немов височенна гора постала перед нею в костюмі, що виглядав з-під розстебнутого пальта, відрізаючи її від довколишнього світу. Дженна відчула, ніби зменшується у розмірах перед ним, потрапляючи під приціл чорних бездонних очей.

Боже. Вона збиралася вбити Рейчел.

***

- Значить, Дженна, - констатував він після застиглого мовчання, ніби щойно прийшов до того ж усвідомлення, що вона.

Дженна чомусь кивнула, ховаючи очі під його пильним поглядом.

Боже, цей голос. Він обплітався навколо неї, як шовк, змушуючи відчувати водночас жар і холод від спогадів. Вона була така схвильована, не знаючи, що робити, що говорити і як дивитися, але так само сильно їй не хотілося продовжувати просто стояти і виглядати ідіоткою.

- То це все-таки була ти. Минулої ночі.

Дженна охнула і її очі піднялися на нього, стаючи більшими і ширшими.

- Почекай, то ти нічого не пам'ятаєш? - вона подивилася в його обличчя, дуже мужнє й красиве обличчя.

- Лише дещо.

- Ну, я теж мало що пам'ятаю, - Дженна нервово усміхнулася, відчувши себе трохи впевненіше, незважаючи на озноб, що пройшов тілом.

- Так, я впевнений, що так і є, - його рот сіпнувся, і один куточок потягнувся в лукавій усмішці перед тим, як він швидким поглядом оглянув її. - Ти завжди в такому вигляді гуляєш вулицею?

Ноги Дженни перетворилися на ватні, руйнуючи навіть ту маленьку крихту впевненості, яка секундою раніше оселилася в ній.

- О, ні... Це все Рейчел... А я...

- Що ж, спроба зарахована, Дженно, - промовив він, якось дивно виділивши її ім'я, перш ніж на її плечі впало щось тепле. Пальто. Він віддав їй своє пальто. - Я поспішаю, тому у мене немає часу на ігри.

Ще швидше, ніж вона усвідомила слова, руки розвернули її, повністю спантеличену, і направили вперед, зупиняючи перед чорним «Лексусом».

Алан нахилився вперед, стискаючи лише однією рукою її плечі, щоб відчинити іншою пасажирські двері. У ніс ударив запаморочливий запах чоловічих парфумів, пробуджуючи всередині неї розмиті фрагменти спогадів та почуттів.

- Сідай, - пролунало клацання і дверцята перед нею відчинилися, повіявши теплом зсередини салону.

Не маючи жодних зрозумілих ідей для того, щоб хоча б спробувати заперечити, Дженна слухняно опустилася на сидіння, почуваючи себе, наче її збили з ніг. Алан зачинив за нею дверцята і обійшов машину, займаючи місце водія.

- Адреса? - через кілька секунд пролунало тихе бурчання двигуна і автомобіль плавно рушив з місця.

- Проспект Нью-Хілл, сімнадцять. Через два кути направо, поряд із дитячою піцерією, - чомусь видала Дженна на одному подиху, все ще перебуваючи під дивним гіпнозом від цієї зустрічі.

Машина легко звернула у вказаному напрямку, пливучи нічною засніженою вулицею. Дженна жадібно ковтнула повітря і, крадькома кинувши на нього погляд, якомога тихіше полізла в кишеню за телефоном.

Я вб'ю тебе. - Безшумно надрукувала вона, увімкнувши беззвучний режим.

Через кілька секунд на екрані висвітлилася відповідь.

До тебе чи до нього?

P.S. Я бачила, як ти сідала до нього в машину.

Добре, жартую, тут без варіантів. Значить, точно до нього:) Вранці чекаю подробиць!

Дженна стиснула в пальцях телефон і кинула швидкий погляд на Алана, ніби він міг будь-якої миті підглянути її листування. Але він так само продовжував стежити за дорогою, вивертаючи кермо на поворотах. Шматок дорогого годинника виглядав з-під рукава його піджака, лише підкреслюючи бездоганність. Все у ньому виглядало ідеальним. Боже, вона не могла повірити, що саме з цим чоловіком вона займалася найінтимнішою справою у світі і він позбавив її цноти.

Дженна важко проковтнула і зробила нестійкий вдих, перш ніж її пальці повернулися до друку повідомлення.

Замовкни. І не забудь забрати мою куртку.