Розділ 4

– Агов, що відбувається?– раптом поруч з'явилася Брі та побачивши поряд зі мною незнайомця, одразу посміхнулася своєю фірмовою посмішкою та взялася за старе.– Не познайомиш мене з цим красенем?

Ми одразу ж підхопилися. Але не встигла я ступити на праву ногу, як її пронизав різкий біль. Він був таким сильним, що мені не вдалося втриматися на ногах і поволі почала осідати на бетонну підлогу. Незнайомець вчасно мене підхопив та швидко виніс з натовпу. Навздогін йшла Брі з нашими валізами.

– Постав вже мене нарешті на землю,– сказала я, коли ми зупинилися.

– І не збираюся,– впевнено промовив незнайомець і посміхнувся.– В тебе ж щось із ногою. От завезу до лікарні, щоб тебе оглянули, тоді й відчеплюся.

Я лише закотила очі, але перестала вовтузитися і просто заплющила їх, довірившись незнайомцю. За кілька секунд, трішки відпочивши, він знову пішов.

Раптом почувся звук розблокування машини та мене легко опустили в салон автомобіля. Незнайомець же, так і не закривши дверцята, пішов кудись.

Я неквапливо розплющила очі та оглянула салон автомобіля. Машина була явно не з дешевих. Чесно кажучи, ніколи в них не розбиралася, але, здається, вона швидкісна. Напевно належить до числа тих, на яких люблять ганяти на перегонах.

Стало неймовірно цікаво, тому поволі підвелася на здорову ногу та потягнулася до спідометра, щоб поглянути, до скількох кілометрів на годину здатний розганятися автомобіль.

– Чому він залишив тут ключі? Я ж легко могла викрасти машину,– не втримала свого здивування, побачивши в’язку ключів на сидінні й проказала ці слова вголос.

– Чесно кажучи, я був би цьому тільки радий. Як же мені набридла ця машина,– посміхнувся незнайомець, сідаючи за кермо автомобіля.

– Що? Але ж вона точно не з дешевих!- не втрималася я, на що той лише хмикнув.

Мене дуже здивувала його поведінка. Хоча й моя сестра недавно підписала контракт та зробила з нас мільйонерів, досі не можу звикнути до всієї цієї розкоші та й всі ми продовжуємо поводитися так, як і до цього. Батьки досі ходять на стару роботу, тітонька обожнює працювати медсестрою у міській лікарні, брат досі займається легкою атлетикою та робить чималі успіхи в спорті, а сестричка відвідує ту ж саму школу.

Хоча й Віолла придумала той винахід і підписала контракт на його виробництво, вона домовилася, щоб грошові виплати здійснювалися порівну на всю нашу сім’ю. Звісно, поки вони з Алексом не стануть повнолітніми, то батьки складають їхні кошти на майбутнє, а я просто живу так, як і до цього та не користуюся новими благами.

Та й навіщо? В мене є родина та вірні друзі. А чого ще може хотіти людина?

Тож ми з батьками й домовилися про те, що не будемо афішувати нічого. І Віолла не хоче нікому розповідати про свій винахід й ставати знаменитою. Їй це абсолютно ні до чого.

Тоді чому цей незнайомець поводиться так?