Розділ 8

В голові творився справжнісінькій хаос, а обличчя скривилося від усвідомлення всього цього. Я – на милицях, посеред незнайомого міста, де ніколи раніше не була, а мій «водій» просто пішов геть, нічого не пояснивши. Що взагалі такого небезпечного він мені сказав? Я навіть пригадати нашої розмови зараз не можу, то як вона могла йому нашкодити?

Було потягнулася до телефона, щоб подзвонити Брі та запитати, куди їхати, як раптом пригадала, що моя нова чорна сумочка лежить на задньому сидінні Крісової машини. А там всі мої гроші та картки. Зараз я практично безпомічна.

Сама того не усвідомлюючи, почала плакати. Жаль до себе проймав до глибини душі. Навіть, коли ходила до школи, не відчувала такого розпачу та не стикалася віч-на-віч зі стількома проблемами одночасно. Та й тоді я була в рідному місті, де можна було попрохати допомоги у кого завгодно. А тут ти нікому не потрібна, загнана в кут жорстокою реальністю.

В коридорі почувся шум голосів, хтось швидко наближався у мій бік. Недовго думаючи, витерла сльози, схопила милиці та пострибала до туалету, щоб привести себе в порядок. Не хотілося виглядати нечупарою.

Заскочила у двері, з яких саме виходила якась жіночка та одразу ж до дзеркала. Оу, виглядала я справді жахливо. Обличчя все було заплакане, туш розмазалася, на губах зосталися лише залишки нової помади з ароматом полуниці. Чорне довге волосся, яке вже встигло відрости після того, як я пофарбувала його в білий, сплуталося та висіло немов якимись жмутами. Навіть та сама «щаслива» футболка постраждала – порвалася. Мабуть, в той момент, коли я полетіла з перону і Кріс мені допоміг.

Довго стояла, втупившись поперед себе, не знаючи, з чого починати. А потім набралася паперових рушничків і взялася до роботи, розуміючи, що сил доведеться докласти чимало.

Здорова нога вже починала нещадно пекти, а роботи ще було чимало. Я мужньо боролася з втомою та продовжувала приводити себе до ладу. Ось і остання краплина туші позаду. Вправним помахом руки, поодинокі залишки помади також стерто.

– Що ж робити з волоссям?– настільки задумалася, що, здається, сказала вголос, бо мені тут же якась дівчина поруч подарувала свого гребінця.

Було складно, але незабаром таки вдалося розчесати нормально волосся. Гумки десь не було, тож робити було нічого, залишила так, як  є.

З футболкою було трішки складніше, але й тут знайшла вихід. Покидала я це приміщення, уже впевненою у собі дівчиною. Тепер, точно знала, що виглядаю більш-менш нормально. Ну милиці то таке.

До лікаря вирішила не заходити, тому поскакала коридором до виходу.

– Ти повернувся?– здивувалася я, побачивши свого рятівника біля входу.

– Я завжди дотримуюся своїх обіцянок–- коротко кинув він, поглянувши на мене.

Ми мовчки підійшли до машини. Я склала милиці та віддала хлопцю, щоб він поклав їх у багажник.

– А ти вже не таке страшко, як була,– посміхнувся Кріс, відкриваючи переді мною дверцята автомобіля та допомагаючи сісти.

– Я лише пригрозила жорстокою розправою та зручно розмістила ногу на задньому сидінні машини, відмічаючи про себе, що поруч з ним на душі стає світло і радісно, а всі турботи та проблеми відходять на другий план.