Розділ 19

     Далі я їхала мовчки, лише час від часу поглядаючи на хлопця. Було якесь відчуття, що це він, але ж минулого разу в нього був навіть інший стиль, тож навряд чи це саме той, про кого я думаю.

     З динаміків зазвучало повідомлення про те, що ми прибули до якоїсь там станції.

-    Дівчата, це наша зупинка,- нарешті відволіклася Кейт від екрана свого смартфона та підхопилася з місця.

     Ми мовчки піднялися зі своїх місць та протиснулися до виходу. Вийшовши з вагона, я обернулася туди, де бачила Кріса, але від нього і слід прохолов, а в натовпі, розгледіти когось, було просто неможливо.

     Чудовий настрій, який з’явився, ще коли увійшла до метро, а потім побачила «знайомого», миттю зник. Усмішка стерлася одразу ж, як переконалася, що доля зіграла зі мною злий жарт. А, що ж буде, якщо Кріс почне ввижатися повсюди? Так і збожеволіти можна.

     Вийшовши назовні, ми опинилися в якомусь величезному саду. Навколо всі метушилися. Хтось біг на пари, щоб не спізнитися, інші групками сиділи на лавках й веселилися. Були й такі, що просто тут, на свіжому повітрі, готувалися до наступних занять.

     Було дуже приємно відчувати, що й ми тепер частина цієї великої сім’ї. Мимоволі посміхнулася та поглянула на подруг, вони також були неймовірно щасливі, що обрали саме це місце.

     Ми неквапливо наближалися до головної будівлі університету. Так, ймовірність спізнитися була надто високою, але нога лише нещодавно загоїлася, тому, ні про який біг, не могло бути й мови.

     Велична будівля вражала своїм виглядом. Безліч арок миттю приковували до себе око, а колони робили їх ще більш величними. Сам університет оформлений у пастельних тонах, але це не робить його бляклим, а якраз навпаки – виділяє з-поміж усієї зелені навколо.

     Ми нарешті пройшли до самої будівлі й були вражені її красою. Білосніжні, бездоганно чисті коридори. Вони були оснащені найсучаснішими технологіями, які чергувалися зі старовинними картинами та красивими плакатами, які не могли не привертати увагу.

     Я йшла і не відводила погляду від усієї цієї краси. Брі також. А от Кейт доводилося постійно відтягувати нас від якоїсь чергової дивовижі та вести до потрібного крила.

     Було дуже складно, але їй таки довелося упхнути нас до потрібної аудиторії, за хвилину до дзвінка. Я здивувалася, що ми таки встигли, але водночас було жаль Кейт, адже вона, заради нас, зараз спізнювалася на свій улюблений предмет, де зарекомендувала себе найстараннішою студенткою.

     Ми поволі пройшли до великого приміщення та примостилися за тримісною партою. Зайшла якась жінка, напевно викладачка або декан університету. Її спортивна фігура, як на свої, здається, 60 років, вражала, особливо хода, а те, як вона поводила себе, викликало повагу у кожного з присутніх в аудиторії.

     Не встигла ще фарбована брюнетка, з коротким волоссям, промовити ні слова, як у двері постукали й за секунду в них зайшов….. Так. Цього разу він мені точно не привидівся.