Розділ 21

     Після лекції ми вискочили з аудиторії, немов ошпарені й кинулися до виходу. Брі бігла попереду, а я скакала, як могла, за нею. Але точно потрібно було б дочекатися інших студентів й піти за натовпом, бо дуже скоро ми зрозуміли, що точно заблукали в цих численних коридорах.

     Продзвенів черговий дзвінок і всі коридори опустіли. Ми приречено опустилися на лавку. Нікого поруч не було, а відволікати когось від заняття, не хотілося. Як-не-як, а той викладач може вести якийсь предмет і у нас, а погана репутація – це те, що в університеті потрібно оминати десятою дорогою.

     Я зітхнула та пройшла до коридору, щоб поглянути у вікно та дізнатися хоча б приблизне наше місце розташування. І уявіть моє здивування, коли виявилося, що ми знаходимося прямо біля головного входу й щоб вибратися з університету, потрібно було лише двічі повернути праворуч.

     Миттю повернулася до Брі й за дві хвилини свіжий вітер подув у обличчя, мимоволі викликаючи тремтіння від холоду по всьому тілу. Здавалося б, лише третя година дня й ще зранку було так тепло, але вже починалася осінь, тож потрохи, позначка на градуснику, спускалася все нижче.

     Але стояти й мерзнути на місці не входило в мої плани. Тому швиденько крутнулася на місці та поспішила до паркінгу, все ще сподіваючись зустріти тут Кріса. Але машин майже не було, через пізній час, як на перше вересня. Єдині, які стояли неподалік, не вартували й половини тієї суми, в яку оцінювався Крісовий автомобіль.

-    Може…

-    Його автомобіль зламався й тому ми його бачили вранці на метро?- перебила я Брі, закінчуючи речення.

-    Я саме це й хотіла сказати,- посміхнулася вона.

-    Все може бути,- зітхнула я та поглянула на подругу.- А я його так чомусь хотіла побачити….

-    Можливо, це к....- загадково посміхнулася Брі.

-    Навіть не починай,- змахнула я рукою, застерігаючи подругу.

-    Добре, добре,- здалася вона та раптом стривожилися.- Ми ж геть забули про Роні. Потрібно негайно повертатися й з’ясувати, що сталося.

     Після цих слів я вже більше не могла стримуватися та побігла до метро. Брі не жартувала, з Роні могло статися щось дуже серйозне. А пройти до нашої кімнати не міг ніхто, окрім її мешканців, тож якщо та кров….. Ох, краще про це не думати.