Розділ 27

     Після розповіді Роні, я зрозуміла, що ж приховувала від нас сусідка та чому так дивно й відчужено поводилася. А також усвідомила, що мені не потрібно впадати в депресію, бо ще не все втрачено.

     Ну й що, якщо Крісу треба зникнути зараз? Можливо, це зло з минулого, відчепиться від нього хоча б сьогодні й він повернеться сюди, до мене. Я просто маю терпляче його чекати.

     Тому вже цього ж дня, підхопилася з ліжка та попросила лікаря про виписку. Документи були вже готові й це не забрало занадто багато часу. Я розуміла, що розтривожила старі рани Роні та їй потрібна зараз чиясь підтримка.

     Це вперше за доволі довгий проміжок часу, я стала на здорову ногу, опираючись на ті самі дві милиці, до яких вже було так звикла раніше. Ми поволі йшли коридором. Навіть неозброєним оком було видно щиру турботу Роні.

     Я тільки могла позаздрити цій мужній дівчині, яка, незважаючи на все, що ставалося в житті, не здавалася, а намагалася опиратися жорстоким реаліям життя.

     По дорозі, ми заїхали на таксі до парку атракціонів, де можна було взяти машинку й кататися на ній всюди та намагалися спробувати все, що тут було. Безліч нових закусок та різні розваги, допомогли заспокоїтися після ранкової розмови.

     Дівчата так зраділи, коли я повернулася до гуртожитку, що приготували безліч смачних закусок по-студентськи й ми весело провели час.

     Здавалося б, все знову добре. Але відчуття втрати досі переслідувало двох мешканок нашої кімнати. Проте лише одна з нас могла його позбутися.

     Ще в парку атракціонів, Роні раптово запропонувала разом розпочати пошуки Кріса і я з радістю погодилася. Але знайомих Кріса ми точно не знали. Хіба що того музиканта, який став причиною нашого знайомства. Чомусь, я була впевнена, що саме він приведе нас до мого рятівника.