Розділ 30

     Я сиділа перед мольбертом й просто дивилася в одну точку. На думку не спадало абсолютно нічого.

     Чомусь, раніше думала, що коли почну навчатися тут, то не буде вільних тем для картин, нам говоритимуть, що малювати. Але виявляється, що це зовсім не так і Брі мені  це щойно пояснила.

     Вона вже майже забула про невеличку словесну сутичку, яка так у ніщо й не переросла. Тому з радістю розповіла про невеличкі правила та спосіб викладання міс Кінслі, а також не забула повідомити все, що знала про виставку й конкурс.

     Виявляється, з усім цим не так вже все було й просто, як здавалося на перший погляд. Міс Кінслі – найсуворіша викладачка та декан нашого факультету. Вона здатна залякати навіть найскаженіших студентів та схильна до повного контролю. Нічого не проходить повз її увагу.

     А як вона відповідально ставиться до виставки й конкурсу….. Бували студенти, які навмисне зіпсували картини для виставки й жорстоко за це поплатилися. Про це навіть ходять легенди, але ніхто не знає, як саме це сталося.

      Проте навіть вони намалювали свою картину й робили це для того, щоб показати її всьому світу. А в мене й звичайнісінького контуру для майбутнього малюнку немає.

-    До речі, про увесь світ. Я й справді не жартувала про це,- тихесенько продовжила свою розповідь Брі.- Спершу картини відбирає міс Кінслі, потім вони виставляються на виставці. Найкраща з них, обирається від групи на конкурс в університеті, а потім їде на головний конкурс в країні. Якщо й там перемагає, то просувається ще далі. І після цього шляху, її творець, стає настільки відомим художником, що ніхто не в змозі його обігнати. Ну й з виставками ситуація дуже схожа. Тому вони й пов’язані з конкурсами.

     Я ж лише мовчки це слухала. Ніщо з цього мені не світило, хоча й мріяла бути відомою художницею, обличчя якої ніхто не знає, а от картини бачили всі.

     Переді мною досі стояло порожнє полотно.

     Вирішила не гаяти часу та хоча б накидати різних рисочок і обрати по них, що малювати. Саме так і вдавалося створити мої найкращі картини. Я вкривала все полотно маленькими чорними рисками, вдивлялася в них й те, що бачила, малювала.

     Дивно? Але цей спосіб справді працює. От і зараз почала робити те, до чого вже так звикла звертатися, коли не було натхнення.

     Риска за рискою з’являлися переді мною, але так нічого й не виходило. Я сиділа й черкала, робила дуги, навіть заплющила очі та продовжувала водити рукою з олівцем.

-    Це просто неперевершено. Картина неначе справжня. Ще додати фарб і це буде просто шедевр. Якщо ти закінчиш цю картину так, як я уявляю, то не гаючи часу, подам її на конкурс,- прошепотіла, нахилившись до мене, не хто інша, як міс Кінслі. А потім додала вголос,- Йдіть на перерву. Чекаю всіх через тридцять хвилин.

-    Ого. Але чому? Навіщо ти це намалювала?- підсунулася до мене Брі.

Я ж лише мовчки сиділа, втупившись у картину. Оце моя уява загралася. Не думала, що настільки сильно сумую.