Розділ 34

     Я стояла й лише мовчки дивилася на чорнявого чоловіка, років сорока-п’ятдесяти. Було очевидно, що він може бути навіть старшим, ніж здається на перший погляд. Його карі очі не відривалися від мого обличчя, а на лиці дядечка Мелі, застигло здивування. Він так і завмер на місці і якби я не бачила, що цей чоловік перед цим рухався, то подумала б, що це якась сучасна статуя.

-    Софі, то ти йдеш?- запитала Мелі, яка буквально щойно зайшла до кімнати.- В нас обмаль часу.

-    Так,- не обертаючись відповіла й позадкувала до вхідних дверей, орієнтуючись на цокіт підборів об мармурову підлогу.- А з ним все буде добре?

-    Не хвилюйся. З дядечком таке трапляється мало не кожного дня. Правда, зазвичай через великий стрес. Чесно кажучи, не зрозумію, що сталося цього разу. Він же був таким бадьорим й у гарному настрої.

     Які ж вони все-таки дивні люди. Один — постійно злий, інший – застигає немов статуя. Що ж це за сімейка така?

     Ми пройшли до неймовірного саду, який був позаду будинку. Наскільки я розумію, єдиною особою жіночої статі, яка тут живе, є Амелія, звісно, якщо не враховувати прислугу. А, судячи з її погляду, вона точно не обожнює квіти. Тоді чому їх тут аж так багато?

     Але я, одразу ж за черговим поворотом лабіринту, сплетеного з красивих дерев, які своїм віттям утворювали повноцінну оранжерею, зрозуміла в чому річ. Якраз посеред доріжки, над одним з кущів якихось неймовірно красивих квітів, згорбився темноволосий чоловік. На його скронях уже поблискувала сивина, але це не завадило піклуватися про своїх пахучих вихованців.

     Чоловік почув шум позаду й почав повертатися до нас. Але, оскільки тут всюди була трава, здається, він звернув увагу саме на звук фотоапарата, з яким все не розлучалася Брі й бігала повсюди.

      Чесно кажучи, коли ти з нею й не здатен швидко ходити, то мимоволі забуваєш, що вона взагалі поруч. Серйозно. Вона постійно відбігає кудись, щоб зробити нові знімки або деколи навіть спеціально ховається поміж кущів, щоб сфотографувати тебе щиру, без награної посмішки на всі тридцять два.

     Деколи така ситуація починає реально набридати, але які ж у неї фотографії виходять… Я просто в захваті від кожного знімку. Вона навіть камінчик здатна сфотографувати так, що ніхто не зможе стримати себе від похвали майстру своєї справи.

     Зазвичай люди в захваті, коли бачать її з камерою, особливо коли вона береться до створення чогось неймовірного. Але цього разу Брі точно не зраділи.

-    Швидко сховай фотоапарат. Я ж попереджала,- підскочила Мелі до Брі й сунула фотоапарат до портфеля подруги, якраз в останню секунду.- Фух, ще трішки і все. Збирала б ти його по друзках.

     Я не чула чому вони шепотілися, тому не могла зрозуміти, яка може бути проблема з камерою. Але, коли чоловік повернувся до мене, все стало на свої місця.