Популярність - це добре. Але як її позбутися?

Розділ 37

-    Він… у серіалі…. «Ельдоран»?

-    Саме так. І грає не кого іншого, як короля Метіаса. Невже не впізнаєш?- захоплено говорила Брі, немов порхаючи навколо мене через радість, що переповнювала її.

-    Та ну…- хотіла було сказати Брі, що цього не може бути, але ж ні. Це правда.

     Вона недавно підсадила мене на цей серіал і я легко змогла пригадати, як виглядає головний герой. Якби не корона, яка була присутньою в кожній серії й пишне вбрання, ми б його одразу впізнали.

     Дивно, як же все швидко змінюється. Лише вчора ми дивилися останню серію з нового сезону, а вже сьогодні зустріли й самого кумира мільйонів людей.

     Тепер навіть посперечаюся, за ким журналісти бігають більше: за рок-музикантом, несповна розуму чи за талановитим актором, який знімається в найпопулярнішому серіалі століття й завжди дивує всіх своєю миролюбною та спокійною поведінкою. Чомусь більше впевнена, що Фрідріха Гольца більше людей знають, як брата знаменитості, а не за його працю. Тому він і так біситься.

     Хм, поглянувши на його життя з такої точки зору, починаю розуміти музиканта. Та й, в принципі, якщо вся ця маячня стосовно батьківства виявиться правдою, то й відчую все на своїй шкурі.

     Але, що тоді буде з моїми друзями? Чи зможу я з ними бачитися через постійну увагу журналістів? Що робитиму з гуртожитком, де мені так сподобалося? Та як навчатимуся в університеті, якщо туди в будь-який момент можуть пробратися люди, які шифруватимуться під студентів, у пошуках невдалих знімків?

     Про знімки я й справді не жартую. Найбільше цінуються невдалі фотографії. Сама це неоднократно помічала. В журналах таких фото чи не найбільше. І що тоді я робитиму?

     Коли ж мені вже все розкажуть. Я не витримую усіх цих інтриг. Все життя оминала їх десятою дорогою.

     Звісно, брала участь всюди, де могла, поки не починали заважати й терпляче чекала результатів з усіма. Та й вступні іспити також складала. А очікування балів за них було просто нестерпним.

     Проте це все було нічим, у порівнянні з тим, що я зараз переживала. Ми вже дійшли до другого будинку й «татко» якраз заходив всередину, тому серце з кожною секундою калатало все швидше й швидше.

     Він галантно прочинив перед нами двері й ми пройшли до приміщення. Сказати, що я була здивована – це нічого не сказати. Приміщення було обрамлено так по-простому, в порівнянні з іншим будинком, що аж здивувалася, як тут може жити зірка всесвітнього масштабу.

     Але далі……. На стінах були…..сотні моїх фотографій. Ось мій перший день народження. Там я принесла додому собаку й стою вся брудна, але щаслива, з маленьким рухливим клубочком на руках. А ось тут – мій випускний. Я одягла красиву сукню та вже готувалася виходити. Одним словом, тут були всі мої найщасливіші спогади, про деякі з яких навіть уже встигла забути.

     Я поволі повернулася до тата й побачила його щасливу посмішку. Мені не потрібні були жодні слова, щоб зрозуміти, хто він насправді і як безмежно любить мене. Тому я лише мовчки підійшла й обняла найріднішу людину на всій земній кулі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше