Розділ 52

     Я б ще довго думала про те, що робити – починати пошуки невідомого журналіста чи прямо зараз їхати до сімейного маєтку, як раптом від Ендрю надійшло повідомлення. Він запрошував мене прогулятися набережною і це було саме те, що мені було потрібно – відпочити й трішки розслабитися, під заспокійливий шум морського прибою.

     Звісно, не хотілося натрапити на журналістів, але знала, що на Ендрю можна покластися і якщо він зумів знайти таке прекрасне місце, як минулого разу, то й безлюдний пляж запросто відшукає. 

     За годину я й справді опинилася у такому місці. Напевне, красивішого пляжу я й не бачила. Навколо все було встелено гладеньким шаром піску, де не було ані смітинки.

     Посеред самого пляжу стояла невеличка альтанка, прикрашена лампочками, які чудово її освітлювали та робили атмосферу якоюсь казковою. Також в альтанці був стіл, на якому були розміщені різноманітні делікатеси. Запах був просто фантастичним.

     Раптом з-за кущів неподалік вийшов і сам Ендрю. Хотіла було йому сказати, що атмосфера надто романтична і схожа на побачення, але ніщо в його вигляді не наштовхувало на таку думку, тому вирішила просто промовчати.

     Ні, звісно Ендрю був дуже красивим і з ним з радістю зустрічалася б кожна, але в моєму серці досі був Кріс, навіть незважаючи на те, що ми й нормально познайомитися не змогли. Здавалося, що це кохання з першого погляду, яке було приречене ще на початку. Але я боротимуся за нього й не дам нікому з минулого забрати наше щастя.

-    Привіт. Я дуже радий, що ти прийшла,- посміхнувся він.

-    Я також. Виявилося, що через останні події мені це було вкрай необхідно.

-    Чому? В тебе щось сталося?- запитав Ендрю і в його голосі та погляді відображалася така щира турбота, що я не змогла стриматися й розповіла усе, як було.

-    В мене є одна зачіпка, але поки хочу перевірити можливу особу серед списків гостей,- завершила свою розповідь я.

-    То ви ще не вийшли на можливого підозрюваного?- він неначе аж видихнув з полегшенням, чи може це мені тільки здалося після надто напруженого дня.

-    Поки ні. Але сподіваюся, що незабаром уже все з’ясуємо.

-    Впевнений. Тобі вдасться зробити це,- промовив він і підбадьорливо стиснув мої долоні.

-    Стривай. А що це там блимає?- промовила я, побачивши дивне світло посеред кущів.

-    Та що там взагалі може бути,- немов скоромовкою проказав Ендрю.- Ти ліпше розкажи про Кейт. Як там вона? Чи вдасться вам помиритися?

-    Сама не знаю. Але сподіваюся, що вже зовсім скоро усе владнається,- промовила, забувши про дивне блимання посеред кущів і легенько звільнивши свої руки, взялася до їжі.

     Далі розмова текла рікою. Ми майже постійно сміялися. Ендрю прекрасно вмів підіймати настрій і мені вдалося забути про весь негатив, що стався за цей час і насолодитися його компанією. Але вже було доволі пізно й потрібно було таки вирушати додому.