Розділ 57

     Не встигла я зайти до університету, як віч-на-віч зіштовхнулася з Беллою. Вона йшла по коридору зі своєю незмінною презирливою посмішкою й якраз поправляла своє зіпсоване фарбою блондинисте волосся.

-    Він і тебе обдурив? Чесно кажучи, навіть починаю дивуватися, як ви всі потрапляєте у його пастки. Невже не очевидно ще на самому початку, що це все до цього й веде?- говорила вона, а мій мозок прокручував все більше варіантів та пригадував всіх кого я знаю.

-    Про що ти говориш?- не витримала я. Було стільки варіантів, а відчувалося, що потрібного самотужки так і не знайду.

     Белла швидко перекинула сумку вперед. Я миттю прикрилася. Було зрозуміло, що Белла мене не вдарить хоча б тому, що моя скромна персона їй нічого не зробила. Але в цьому місці у мене вже з’явився рефлекс. Тепер мене дуже складно було застати зненацька, коли я бачила свого суперника. Попередній досвід навчив, що потрібно бути готовою до всього.

-    Не бійся. Я маю достатньо сили, щоб одним словом знищити людину, яка мені допекла. Тож якби щось і хотіла зробити, то ти б тут не стояла,- зневажливо фиркнула Белла й протягнула телефон.- Ось, дивись. Через це зараз за тобою полюють журналісти.

     Я мовчки поглянула на телефон. Звідти на мене дивилася щаслива усміхнена парочка, яка трималася за руки. Хлопця було видно погано, бо він сидів, майже повернувшись спиною, а от у дівчині я впевнено впізнала себе.

-    Невже Ендрю….,- ледве прошепотіла я, осідаючи на підлогу.

-    Ендрю, Кевін, Артур, Девід чи як він там ще себе називає,- говорила вона, а коли помітила мій стан миттю підскочила.- Агов! З тобою все в порядку? Не непритомній!

     Але я вже не чула всього цього, не відчувала штурхань та легесеньких ляпасів. Мене накрив довгоочікуваний морок. На жаль, він лише ненадовго міг відгородити мене від усіх проблем. Ох, як же я шкодую, що стала популярною. Як би хотіла повернути попереднє життя, де не було ніяких проблем. Але це, на превеликий жаль, неможливо.