РОЗДІЛ 13 "Через три тижні"

Минуло три  тижні

Від довгого  переглядання   планшета  очі печуть  нестерпно. Протерши  кутики  подушечками пальців,  попри   бажання  шпурнути  гаджет  якомога  далі,  знову  поринаю  у світ  нескінчених  таблиць  та  цифр. Я  вчусь  розбиратись  в  бухгалтерській  звітності   стахановськими темпами. Коли   інші  витрачають  роки  на   вдосконалення  навичок,  я  за максимально  короткий  термін  освоюю ази  ведення  батьківського  бізнесу.  Добре,  хоч  мама  не відвернулась і  не  закрилась  в собі.  Сховавшись  за моєю  спиною  від  фінансових  проблем,   вона  знаходить  хороших спеціалістів  для  мого  навчання.   І  за  це я  вдячна  їй. 

Олексій  повільно  відпиває  ранкової  кави  та,  продовжуючи свердлити   мене поглядом  волошкових  очей,   ставить   кружку  на стіл.  Ставить  голосно,  щоб  я  почула.   Зумисне не реагую. Знаю,  про  що  в  таку  рань  приїхав  розмовляти.  Про мене…

— Скільки  годин  на  добу  ти спиш? — несподівано  запитує і б’є  в  ціль, бо  таки  йому  вдається  повернути  мене  до  реальності.  Я  підводжу  очі.

Вродливий,  елегантний,  завжди  у  всьому  досконалий  Олексій  Гамзатов   очікує  на  відповідь.   У  хлопця  кругле  обличчя,  повні  губи  та  густі  брови,  які  майже  сходяться  на  переніссі.    Його  шкіра  доглянута,   без  жодного   дефекту, виблискує   середземноморською  засмагою,   бо  мій  співрозмовник  всього-на-всього  вчора  повернувся  з  відпочинку. 

 В  Олексія  широкі   плечі. Ні,  він  не  має і  граму  зайвої ваги.    Тренування,  час  на  себе коханого    перетворили його  у    фаворита  жіночого  полу.  Багато   моїх  подруг  заздрять,   що Гамзатові    обрали  в  невістки  мене.  Сьогодні  мій  наречений   у  світло-сірій  футболці-поло  та  білих  коротких  шортах, які  особливо  підкреслюють  треновані м’язи. 

— Приблизно  чотири,  — коротко  відповідаю,    не  розриваючи  зорового  контакту. 

Співрозмовник  багатозначно    підтискає  губи.  Вільною  рукою   він  поправляє  пасмо  русявого волосся,  що  наче крило підбитого  птаха спадає  на   ліву половину  чола.  

—Ти  заженеш себе, — протяжно вимовляє.  —  А  мені  потрібна  дружина,   яка  завжди  весела, радісна і   не скаржиться  на  проблеми  зі  здоров’ям. Поглянь  у  дзеркало,  у  тебе   під  очима  темні   кола, а  що буде  далі? 

Я ковтаю гіркоту, гарний  комплімент. 

— Наш  шлюб   фіктивний. Здається,   положення  контракту  давно  обговорені   й  узгодженні. 

Олексій  багатозначно  мовчить. Мої  слова  пропускає  повз  вуха  та  концентрується  на  дзвінку,  що  надходить  на  мобільний  телефон.   Побачивши номер,  хлопець  виходить  геть  з кімнати. Я  важко  видихаю. Щось  всередині  підказує,  що  чиню  не  правильно,   що  даремно відштовхую   нареченого від   себе.  Двоякі    почуття  рвуть  душу  на частини. 

Через кілька  хвилин Олексій  повертається. Підходить  до мого  крісла  із-за спини  та   бережно торкається  плечей   теплими  пальцями. 

Його  губи  майже  над  моєю   маківкою,   я  відчуваю  гаряче  дихання.

— Нато,  ми  могли б  бути  щасливими. Мені   складно  перебувати  на футбольному  полі  одному.  Спробуймо  бути   разом. 

Одна долоня  бережно   переповзає  на мою  шию,  вимальовуючи   невидиму  доріжку. Приємно,  лагідно,  турботливо.  Я  прикриваю   очі й   поринаю  у світ  мрій. 

Можливо,  дійсно варто   ризикнути? 

З  дня  смерті  батька минуло  три  тижні. Часу  мало  для  втихомирення  душевного  болю.  І   багато,  щоб  повністю  розваритись  із  Гамзатовими  через  перенесення  весілля.  Не  знаю чи  на  щастя, чи  на  біду, але  моя  мама  відіграє  ключову  роль  у  нашому спілкуванні й  подальших  планах  на  ведення  бізнесу. Завдяки її старанням  батько  Олексія  дозволив  мені  тримати компанію  на  плаву  та   посісти  крісло  генерального  директора.   Слова  покійного тата    про  банкрутство  виявились  чистісінькою правдою,   тож  тепер я  повністю  залежу  від  Гамзатова-старшого. 

Хлопець   нахиляється  для  поцілунку,  вуста  ковзають  по кутиках  мого рота, переймають  вуста.  Терпке  і  пристрасне  зближення  викликає   лоскіт   в  животі. Не зоглядаюсь,  як  сама  обвиваю  руками   шию  чоловіка,  як  подаюсь  вперед, як  ловлю  аромат   парфумів.

— Я   підкорюватиму  тебе  поступово, — усміхається  Олексій.  – Ти  дуже красива, і я  щасливий  нашому  одруженню.  Тебе підвезти в  офіс? 

Я  зібрана, тільки  одягнути  туфлі   та  вхопити  сумку  з   паперами,  які  вночі  переглядала. Можливо,  іншим  разом  я  б  відмовила,  але  зараз  ніяк.   Одними  очима  даю  знак  згоди. 

Автомобіль  у  хлопця  також  спортивний.   Яскраво-жовтий, тільки  із  салону. Олексій  галантно прочиняє  дверцята,  допомагає  присісти  та  похапцем  оббігає  транспортний  засіб. У салоні  катівки  тісно.   Я  майже  торкаюся  плечем   свого  водія,  який  зумисне  максимально  близько   нахиляється  у  моєму  напрямку.

— Можливо,  повечеряємо  разом?  — пропонує  він,   кинувши  побіжний  погляд  на мої   оголені  коліна. Від  низького  сидіння  сукня  підійнялась   вище  дозволеного  етикетом.   Прикриваю  ноги текою.  Подумки  прокручую поставлене  на   день. Сьогодні  у  мене  запланований  повноцінний  сон,  вперше  за   три  тижні.   Ховаю  невдоволення  в  собі   та     погоджуюсь. Схоже  на  ранок  голова взагалі  розколюватиметься.