РОЗДІЛ 15 "Несподіванка"

Я  провалюсь  в темну  безодня, холодну,  покриту  непроглядним  мороком.   Відчайдушно намагаюсь  кричати,  проте  з  рота  виривається  хрип, а  горло  нестерпно  пече.  Хаотично махаю  руками  й   сама  себе буджу.  Зірвавшись, важко  дихаю. Обличчям  стікають  дрібні  краплинки  поту,   в  голові  шумить,  і  я   не  можу  втямити,  де сон,  а  де  реальність.   Через кілька секунд приходить  прозріння.   Жахливе,  не   зрозуміле  прозріння. 

Поруч  хтось  крутиться,  видаючи  протяжний,  грудний  стогін.  Боковим  поглядом  помічаю   оголену  чоловічу спину,  рельєфні  м’язи  рук.  З  переляку  обхоплюю себе долонями і  вражаюсь  ще більше,  бо  я  абсолютно  гола.   Ні  спідньої  білизни,  ні  коротенької   нічної сорочечки,  у  якій  звикла  спати.  

Під ковдру  взагалі  страшно  заглянути.

Тіло  поруч  знову  подає  ознаки  життя,  перевертаючись  обличчям   до мене. Під  пасмом  русявого волосся  впізнаю  Олексія,  що  добросовісно  продовжує  сопіти в  моєму  ліжку.  У моєму!  У моєму  будинку! 

Небо,  що  відбувається? 

Знаходжу   у собі сили   підірватись  з  постелі.   

Обмацую себе поглядом —довгим, липким, проникливим. Невже? Невже? Невже?

«Ні», —  з відразою відзначаю про себе.

 Між нами нічого не було. Олексій прокинеться і пояснить, куди зник наш одяг. А зараз мені потрібно в душ, змити бруд минулого дня та упорядкувати думки. Підлога зрадницьки рипить під ногами і я не встигаю втекти.

 — Доброго ранку, сонечко. Замри, будь ласка, на місці.  У світлі ранку ти неймовірна.

 Я повільно озираюсь. Мене без сорому роздивляються волошкові очі. У них сплітають бажання і ще щось, що не пояснюється словами.

—Повернись у ліжко,  поспимо годину.

 До мене нарешті приходить розуміння, що за вікном давно панує день і зараз далеко не ранкова година. Забувши про власний сором, кидаюсь  до мобільного телефону,  залишеного  на приліжковій тумбі. Майже дванадцята.  Новина обливає крижаною правдою. Я катастрофічно запізнилась на роботу, і щобільш, не чула жодного дзвінка від Лізи. Їх назбиралось понад двадцять. Останній лунав хвилин тридцять тому. Я добре знаю,  що відключити звук ніяк не могла,  бо це не входить у мої правила. Кидаю на Олексія недовірливий погляд.

— Навіщо ти вимкнув звук?

Ошелешено свердлить мене блакиттю заспаних очей.

    — Я б не посмів самостійно приймати подібне рішення. Впевнений, ти зумисне поставила на режим вібро. Невже не пам'ятаєш?

Я заперечно хитаю головою і потуплююсь від сильного болю. До горла підступає приступ нудоти. Не можна скільки пити, точніше пити потрібно з розумом. Я,  мабуть,  нещадно перебрала з спиртним.  Шкода, абсолютно нічого  не  пам’ятаю.

— Повертайся до мене,  —  ляскає долонею по   вільній частині ліжка. Все одно  екватор  робочого  дня.  У  тебе ж  є  заступник? 

— Є, але справа  в  іншому. 

Поки  Олексій  не встиг  заперечити, я  ховаюсь  у ванній кімнаті.  Довго  ніжитись  теплими струменями води  не   дозволяю  собі.    Висушивши  волосся  та  закутавшись в  шовковий  халатик,  змушена  знову вибиратись  у спальню. 

Гамзатова  застаю  за  перегляданням  гаджета. 

—Ти  не  збираєшся  додому?  — цікавлюсь якомога серйознішим  тоном. 

— Ні,  — поспішає  відповісти,  не відриваючи  погляду   від  екрана.  — Я  б  хтів  повторити  шалену  ніч. 

— Збожеволів?   Між   нами  нічого  не  було. 

Мої   слова  викликають  у  хлопця  самовдоволену  усмішку,  з  якою  він  відкидає  тонке  простирадло. Чоловіче   тіло  оголене.

— Не  ображай  мою гордість,   зайчику.  Просто  так  хлопець  і  дівчина  не  прокидаються  в   одному  ліжку. 

— Послухай!  — я  картинно  підводжу  руки  догори. Усередині   довгими  пагонами проростає   відчайдушний  спротив  реальності.  — Я  вчора  перебрала, і все  це  — якесь  непорозуміння. 

Водночас  прокручую  в  голові слайди  вечора,   проведеного в  компанії   давнього  друга.  Він  влаштував  справжнісінький  романтичний вечір,  про який  тільки  може міряти  принцеса.  Смачна  вечеря, свічки  на столі,  скрипаль  і  зоряне  небо  над  головами. Вино виявилось  дещо   терпкуватим,  я  навіть   поглянула  на  етикетку  та  пожартувала,  мовляв,     придбали  підробку. А далі  повне  забуття. 

— Даремно  ти  так, — по-справжньому  ображається  Олексій.  Він  відшуковує  штани,  білизну.  — Наш  шлюб — вигідний  для  всіх сторін.  Мій  тато   хоче  об’єднати  дві компанії,  запустити  нову  лінію  виробництва. Якби  ти  менше пропадала в  офісі  й  не  забивала  голову  лишніми  дурницями,  всім  було б  легше.  До речі,  ти ж мультики  малювала?  Не  плануєш повернутись  до  старого  хобі?

— Ти  відмовляєш  мене  від  крісла  генерального  директора  батькової  імперії?

—  Припини, — хмикає  у  відповідь.  — Одні  суцільні  борги, хоч  потенціал, як  каже татко,  хороший.  

Я  залишаюсь  посеред кімнати  одна  однісінька.   Гамзатов   зникає  в  коридорі,  полишаючи  після   себе неприємний  осад та  хвилювання  в  душі. Несподівано  з  першого  поверху  долітає  гучний  голос  нареченого: