РОЗДІЛ 16 "Повістка"

Додому  повертаюсь  глибоко   поночі.  Втомлена,  розбита, ображена,  переповнена  підозрами.  До будинку  одразу  не йду.  Обходжу  величезну  територію  та  забираюсь  на  гойдалку   у  глибині  саду. Тиша і  спокій  навколо   діють  на  мою  нервову  систему заспокійливо.  Гойдаюсь,  закинувши  голову  у  чорне,  покрите   дрібними зорями  небо. Сльози самі  виступають  на  щоки. Таке  враження,  ніби над  моєю  душею  нещадно познущались. Хоча,  насправді  так  і є.

Я  покохала   Євгена  з  першого  погляду. Довірилась,  відкрилась,  дозволила вкрасти  моє серце  і спокій.   Я   ладна була піти  з  ним  на  край  світу.  У  перший  день  знайомства.  А він…

Має   наречену  чи  дружину.  І  веде  підло  бізнес.  Бо  лише  зараз   розум  опрацьовує  справжню ціль  нашої  ночі.   Солохов  вчинив  нице. Його  вчинок  не  достойний  справжнього  чоловіка, яким  закарбувала  його пам'ять. 

Ненавиджу! 

Щосили стискаю  металеві  поручні!  До  болю.. До  відчаю…

—  Нато,   тобі  погано?  — голос  мами  звучить  несподівано і   я  підскакую  на  місці. Вочевидь,  задумавшись,  не почула  її кроків  стежиною. 

—  Дуже, — чесно  зізнаюсь. — Посидь, будь  ласка,  біля  мене. 

Відсуваюсь  до краю, уступаючи  місце.   Ненька  присідає, і ми мовчки  гойдаємось, кожна  думаючи  про  своє і  в той  самий  час  відчуваючи  невидиму  підтримку  рідної  душі. 

—  Сьогодні Олексій  ночував  у твоїй кімнаті, — не  то  з  докором, не  то  з питання, не  то  з констатацією   факту  промовляє вона.  — Ти  звісно,  доросла   дівчинка, а  зі  смертю  батька  взагалі  кардинально  змінилась,  але  дозволь дати  маленьку  пораду:  не поспішайте з дітьми,  бо всередині  ти   ще  зовсім  маленька  і  крихітна  дівчинка.   Я  хочу, щоб  ти  трішки  пожила  для  себе. Не офісом,  не  справами компанії, а  для себе, побачила  світ,  обрала  нормальну  професію. 

—  Мені  здавалось,  ти підтримала  моє рішення   очолити  бізнес,  — переводжу  на  неї спантеличений  погляд. День  сюрпризів  продовжується.   

—  Я  сьогодні  мала  розмову  з  Гамзатовим-старшим.   Він скаржився  на твої  прорахунки. Сказав  відверто,  що  люди  життя  витрачають  на  досвід,  щоб посісти  крісло  генерального  директора. А  ти вчорашня  школярка, яка  звикла  отримувати все  й  одразу.   Дивно,  що взагалі  акціонери  не  підняли бунт, а  підлеглі  продовжують сумлінно виконувати  свої  обов’язки.  І взагалі, висунув  пропозицію  об’єднати  бізнес,  оскільки  зовсім скоро станемо  родичами  і  ділити  нам  нічого,  — вона витримує  протяжну  паузу.  —  Після  одруження полишай  це  не жіноче  діло  і  відправляйся  з  Олексієм    у  навколосвітню подорож.   Його мама  особисто  вас супроводжуватиме. 

Сльози висихають вмить.   Світ  зійшов  з глузду?  Чи мені  почулось? 

—  Я  нікуди  не поїду ні  з Олексієм, ні  тим паче  з  його мамою,  — огризаюсь. — Вистачить  мною  керувати.  І опіки  Гамзатова-старшого  я  позбудуся за будь-яку ціну. Мені  потрібний  лише час.

Підірвавшись  з  гойдалки, зникаю в   будинку. Крокую швидко,  наче остерігаюсь  погоні.   Єдине  бажання  —  сховатись   в  кімнаті,  забути  про проблеми й  викинути  згадку  про сьогоднішню  перевірку. Та  переступивши поріг  своїх  квадратних  метрів,  неприємно  морщу  носа. Постіль  скуйовджена,  залишена  зранку  не  заправленою  ні мною,  ні чоловіком, який, скориставшись  ситуацією,  забрався  в  неї вночі. 

Стискаю  вилиці  до скреготу.   Ненавиджу увесь  світ! 

«»»»»

Будильник   дзвонить голосно,  відзиваючись  у  порожній  кімнаті  громом  серед ясного неба. Неохоче   висуваю  руку  з-під ковдри  та  відшукую  злощасну кнопку.  Не зважаючи  на  пережитий  стрес, нове місце  відпочинку  (я  перебралась  на ніч  у  спальню  для  гостей),  почуваюсь  рішуче  налаштованою  на  підкорення  нових вершин. Точніше   здолання  перешкод,  які  бачать у  дев’ятнадцятирічній  дівчині   легку  здобич. 

Зуби поламаєш,  Солохов! 

Ти  відповідатимеш  за  біль,   що тепер крає  душу  на  крихітні  частиночки.

Ранкові  збори  займають  мало часу,   розмова  з  мамою обмежується  кількома  словами-побажаннями.   Я  вирішую  одразу  навідатись  в   царство  Солохова,  та   в  останню  секунду  передумаю. Я  не  озброєна  відомостями  про його  компанію. Я  занадто  збуджена емоційно,  щоб йти  на  абордаж.   Помста,  з’ясування стосунків  повинні  обмежуватись     холодним  розрахунком. Я  не маю  права  на помилку. 

 В офісі  підлеглі  зустрічають   керівника  з  деякою настороженістю. Хоч  ніхто  не  озвучує  вголос  побоювань,  проте  атмосфера  непевності  витає  у  повітрі.    Навіть  Ліза  трішки  розгублено  виглядає  за своєю  чашкою  ранкової кави. 

—  Привіт!  — кидаю  з  порогу,  зображаючи  піднесений  настрій. —  Є новини? 

—  Добрий  ранок! Окрім   повістки  на   допит — решта  тільки  хороші,  — з відчутним  жалем  у  голосі  відповідає.  — Вранці приходили  та  вручили  для  передачі. 

Відкриває теку  для  підписання  документів. Дідько,  не  зволікають.   Вочевидь  Євген  міцно  взявся за мене!  Нова  хвиля  обурення  накриває з  головою. Сліз  немає, є  тільки  жива  людська  ненависть.

Думає, я  не  відповім?