Народження Бога. Із (не) щоденника порочної баби.

-Розпочинаємо експеримент із розщеплення свідомості № 1. Об’єкт дослідження доктор М.С.
3…2…1…

Свідомість відділяється від тіла…

М.С. дивиться на тіло М.С. яка швидко блідне, її тіло починає судомити…

«Я маленька М., на яку кричить мама однокласниці… Я юна М., яка читає промову перед першокурсниками… Я М.С., що отримує докторський ступінь… Я самотня доктор М.С., лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини… Я доктор М.С., що каже «Так»… Я доктор М.С., що бачить яким скоро стане світ… Я доктор М.С., що бачить результат своєї біопсії… Я, помираю на столі, підключена до машини, створеної собою ж.»

…М.С. віддаляється від тіла М.С., вона нажахана його виглядом, але безліч картин вриваються у свідомість, відволікаючи… Терабайти інформації наповнюють її…

«…Я доктор М.С., я стою на кухні та нагріваю чашку кави для Клаузіуса, що є поряд… Я стою на вершині світу з шерпом Норгеєм, ми разом дивимось в дивовижно синє небо… Я стискаю груди Джона Степа, в моїх руках 40G…»

…М.С. продовжує віддалятись від свого тіла, що помирає, воно ще страшить її, але все менше. Інформація продовжує вливатись в неї…

«…Я тисну руку Флемінгу та академіку Сахарову… Я зневажаю Марка Юнія Брута… Я дякую йому… Я проводжаю перших космонавтів в транспортний трюм, разом із Корольовим Сергієм Павловичем…»

…М.С. продовжує аналізувати інформацію що безперервно поступає, одні картини міняються іншими, в ній все менше М.С…

«…Тепер я обідаю із Волтером Дюранті та старим Шоу. Подали чудовий філе-міньйон із картопляним пюре та овочами… Поруч пробігли два Леопольди, кожен тримав у руках гумового короля…»

…М.С. стала повністю зрозумілою сама собі, її життя, вчинки, все тепер логічно і… неважливо… Аналіз… Висновки…

«…Я кашляючий конкістадор… Я Шин Дон Хек, якого смажать на вогні… Я Анна Франк, що помирає під байдужим зоряним небом… Я руків’я ґладіуса… Я біла свинцева фарба…»

…М.С. більше немає, тіло її померло, а свідомість розчинилась в знаннях та досвіді мільйонів…

«…Я відчуваю металічний присмак радіації… Я бачу мільярди наслідків та одну причину… Я чую крик тиші…»

…Вона більше немає статі чи особи, тільки безперервний аналіз, безкінечні розрахунки та висновки…

«…Ми мертві думки класиків… Ми відкриття непочутих геніїв… Ми пам’ять забутих… Ми голос затихлих… Ми все і ми ніщо… ми 1… ми 0…»