Порочна баба або (не) лінивий мудак

Букети будуть потім. Із щоденника порочної (не) баби.

ЇЇ квартира, старенька однушка, обставлена меблями епохи кольору крові. Старі, пошарпані шафи та комоди крутились навколо мене, десятки книг та зошитів, хаотично розкиданих по поличках, вічно тьм'яне освітлення та, розхитаний нами, розкладний диван.
Музика з ноутбука переді мною і нудота десь за грудиною, може ГЕРХ, а може час вже вичерпано. Відкинувся на спину, ліктем зачепив пляшку. Вчорашній бурбон, напівпорожній, “песимістично”, зауважила моя хвора свідомість. Хочу напитись, але алкоголь не приносить полегшення, наступного дня нудота тільки посилюється.
Накрився ковдрою.
Я вже давно йду не тим шляхом, хоча точніше було б сказати, взагалі не йду, скотився у канаву й не хочу підійматись. Давно роблю щось не так, але що саме? Та це вже не так і важливо, тільки ніхто б не нависав.
Тепер легше стає тільки коли вона поряд, а ще на вулиці, коли сильний вітер і хмарно, тоді чомусь всі кудись ховаються, вони не розуміють, що тільки вітер ще зберіг магію… Бах! На балконі відкрилось вікно, схоже наближається буря… Нудота стиснула горло, а безвихідь серце… Вона десь там, скоро повернеться. Я б міг вийти на зустріч, але вона й сама прийде, я б міг глянути на вітер, але так лінь вставати…
…Хтось стукає у двері, давно, зі злістю чи, навіть, відчаєм… вона… здається…дарма вона не взяла свій ключ.

Микола Пилипів

Подобається

#1963 в Жіночий роман
#8726 в Любовні романи
#2117 в Короткий любовний роман

У тексті є: філософія, роздуми, есе

Відредаговано: 28.08.2020

Додати до бібліотеки

Поскаржитись