Порушення правил.

вісімнадцять.

Це вона. Дівчина, яка була моєю сусідкою, ще в моєму звичайному минулому житті. Я не здивувалася, що вона тут, і спокійно проникла крізь ройнальтів. Ні, мене це зовсім не дивувало. Я просто знаю, що вона з них. І саме зараз вона підтвердила мої здогадки, над якими я останній час думала.

-хороший дім. Не знала, що Майк впустить тебе сюди. – ця усмішка з’їдала всіх. Ця дівчина була руйнівницею всіх веселих почуттів.

Я просто мовчала, притулившись спиною до стіни навпроти неї. Не хотіла розмовляти про нього, особливо з нею. Вона не покидала наідї на те, щоб хоть слово почути від мене.

-Віано Нейліс, вітаю, що розкрила свої сили. З самого початку помітила їх в тобі.

У моїй пам’яті промайнули перші дні знайомства з Філею. Тоді батьки швидко переносили мої речі до будинку. Вони запізнювались на літак. Я тримала двері, даючи прохід їм з великими коробками. Я підходила до машини, щоб зачинити її, тоді Філа стояла на порозі свого будинку тримаючи в руках гарячу ранкову каву. Її не скритний погляд вивчав мене, за декілька секунд на її обличчі промайнула усмішка, та зовсім інша ніж зараз, після того вона заговорила до мене.

-чого ти хочеш? – перші мої слова після довгого мовчання.

-оу, ні я нічого не потребую, просто завітала до тебе в гості.

-якщо не маєш важливої інформації можеш рушати. – я їй вказала рукою в напрямку вхідних дверей.

-мабуть, ти одна в цьому місті залишилася, після веселого концерту.

Тиша. Спина болить від сильного напруження.

-не хочу тебе засмучувати, Віано, але тепер усе остаточно вирішуєш ти сама. Хіба ти справишся? – вона розглядала свої нігті на яких виднівся червоний відтінок лаку. Її очі зовсім не хотіли глядіти на стіни цього будинку, тим паче, й на мене. Але, мабуть коли їй надоїла тиша з моєї сторони, вона підвела голову і погляд упав на мене, точніше на мої руки.

-ти щось скажеш?

-скажу лиш, що це не твоя справа.

Її погляд, досі, на моїх руках. я подивилася на свої долоні, потім на всі руки.

-ти їх не бачиш. – погляд знову на нігті.

-що саме?

-на твоїй ліві руці, на зап’ясті, помітка. Помітка того, що ти з нас. Її можуть бачити тільки генри вищих станів. Або ж, які хитрують, - вона натякала на себе. – досить не очікувано, що вона в тебе.

-що це? яка вона?

-тонка стрічка фіолетового кольору. На ній, якісь написи та їх я розібрати не в змозі.

Фіолетового, як моя сила. Про це ніхто не знає.

-щось я засиділася. Обов’язково ще завітаю. – Філа піднялася з дивану та рушила до вхідних дверей. Я відійшла від стіни розминаючи спину, м’язи боліли. Потрібно відновити спорт у своєму житті.

-бувай.

Мої губи не скосилися, навіть, в легкій усмішці. Двері за нею захлопнулись та її енергетика залишилася, здається я від неї ніколи не позбавлюсь. Відходячи від дверей погляд промайнув у вікно. Філа сідала у машину, двері їй відчиняв досить знайомий для мене чоловічий силует. Хватило одного його руху в мою сторону, як я промовила його ім’я.

-Ендрю.

Здивування у мені було та перемагала цікавість тому я, досі, спостерігала за ними. Здавалось природа піддалася мені, адже я змогла почути їхню розмову без шумного вітру.

-завези мене до кордонів.

-не хочеш побачити його.

-не горю бажанням, на сьогодні мені хватило побачень. – її голос переходив на шепіт, який з легкістю б злився з шумом від тихого вітра.

-сідай уже.

На кінець вона помітила мене, та я впевнена, що вона знала хто за ними спостерігав. Усмішка знову на її обличчі. Ще хвилину і вона б переросла в дзвінкий сміх та машина уже рушила з місця, пролунав тільки дзвін колес.  

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше