Порятунок церковних мишей

Частина 25

Амалія

- Я тобі вже говорила, що рада нашому знайомству? – Запитала дівчина й сіла поруч зі мною, поставивши кружку з чаєм біля ноутбука.

- Здається так. – Відповіла й обійняла Ірину за плечі. – Я теж рада, що ми познайомилися.

Ми вирішили провести вечір дійсно пристойно й вибір впав на фільм. Ірина вибрала якусь комедію, а мені було все одно, тому що єдине, що мене хвилювало зараз – слова Діни про те, що Арсен її хлопець. Ніякий комедійний фільм не міг зрівнятися з комедією мого життя!

З моменту розмови з Діною, я почуваю себе, наче в якомусь трансі. Я майже не чула голосів з кінострічки й просто дивилася в одну точку й думала зовсім про своє. Та мені здається, що подруга все зрозуміла й нічого не запитавши поставила фільм на паузу. Я не відразу помітила, що фільм зупинився, тільки після запитання дівчини:

- З тобою все добре?

- Так. – Не роздумуючи промовила, а потім додала. – Мабуть…

Ірина не стала допитуватися про мій душевний стан і я вдячна їй за таку тактовність.

- Слухай. – Промовила дівчина, коли фільм майже закінчувався. – Я хотіла у тебе запитати… Я тобі цілком довірилася, але думаю, що настав вже час, щоб ти все ж розповіла суть свого плану з балом.

- Розповім. – Усміхнулася дівчині й вона звеселішала. – Я планую танцем показати, що миші можуть бути сміливими, веселими, драйвовими, цікавими та зі своїми інтересами. Хочу довести мажорам, що зневажати людину за те, що вона не має стільки статків, як їхні сім’ї – не вирішує зовсім нічого.

- Тобто ти не плануєш ніякої суперечки, бійки?

- Спочатку так і планувалося, якщо чесно. – Зізналася я. – Але не в плані фізичної бійки, а моральної. А потім я трохи скоригувала свій план й спрямувала на те, що ми просто сміливо заявимо про себе й такі ж самі права, як вони, а вони з часом повинні зрозуміти, що були не правими.

- Ти ризикова! – Відповіла подруга.

- Ти теж!

- Я?

- Якби ти такою не була – не дозволила себе одягнути в моєму стилі, не напилася зі мною у «П’яній вишні», не брала б участі у цій авантюрі та врешті, не поцілувала «таксиста» Дмитра.

- Ось цього не варто було згадувати. – Дівчина почала сміятися й нарешті й у мене піднявся настрій.

- І ти гадаєш, що мажори все ж таки зрозуміють? – Запитала Іра, коли сміх трохи заспокоївся.

- Я щиро на це надіюся. Але зрозуміти усім допоможеш ти!

- Яким це чином?

- Спочатку скажи, чи дійсно ти хочеш бути з Дмитром?

- Хочу, але це не можливо! – Відповіла подруга.

- Ось тоді й перевіримо. Після танцю ти вийдеш з промовою, яка й підштовхне мажорів до роздумів.

- Ти точно з дуба впала! – Вигукнула дівчина.

- Зовсім ні.

- А чому я, а не ти?

- Я не можу розмовляти, тому що відразу всі впізнають мене по голосу!

- Ну так, погоджуюся, такий писклявий голос важко забути. – Дівчина почала реготати та насміхатися наді мною.

- Стерво! – Промовила й навалилася зверху на подругу й почала її лоскотати.

- У тебе навчилася!

У нас знову стався приступ сміху та, якби хтось зараз зайшов у цю кімнату, подумав би, що ми п’яні.

- Братик теж мене так називав. – Відновивши дихання промовила й, мабуть, відразу змінилася на обличчі від згадки про Арсена.

- Давно це у вас? – Запитала дівчина.

- Що? Що він мій братик? З моменту весілля наших батьків. – Я сміялася з дивного питання подруги.

- Лілю, тільки сліпий не помітить, як ви свердлите один одного поглядами та скільки в них бажання!

- Це так помітно? – Здається, мене все ж спалили й заперечувати очевидне перед подругою я більше не хочу.

- Не знаю, чи комусь помітно, але я зрозуміла, що між вами горить та сама іскра ще коли ти підсунула йому каву з перцем.

- В той час у нас була запекла війна. – Я засміялася зі згадки виразу обличчя хлопця, коли він випив пекучого напою. Здається, з того моменту пройшла ціла вічність.

- Ну а потім він просто так почав приносити тобі зранку каву, сміятися та підкидати неважливі словечка, які для вас значили дуже багато. – Говорила Ірина. – Ось, наприклад, сьогодні… Ти думаєш я не помітила звідки у твоїх руках взялася кава, коли ти весь час була зі мною й у кав’ярню не ходила?

Я почала сміятися і якесь тепло гріло зсередини. Тепло, що я можу з кимось поділитися цими хворими почуттями і я впевнена, що подруга не стане мене засуджувати.

- Або те, як він заткнув Діну, коли вона назвала тебе мишею.

- Все настільки було помітно?

- Якщо між людьми виникають справжні почуття – їх важко не помітити!

- Іро, я заплуталася…

- Я бачу, що тебе щось турбує. Поділися і я обіцяю, що ця розмова назавжди залишиться у цій кімнаті й за її межі не вийде!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше