Порятунок церковних мишей

Частина 31

Амалія

Здається я ще ніколи в житті так не хвилювалася, як зараз. Нервово перебираючи пальцями та інколи їх заломлюючи, що чується навіть хрускіт, я сиджу на своєму ліжку в позі лотоса. Давно переодягнулася у свою теплу піжаму, в якій почуваю себе, ніби в коконі. Мені у ній затишно та тепло, а головне я відчуваю себе у ній захищеною.

Вечеря завершилася близько тридцяти хвилин тому й жодної хвилини з того часу я не видихнула спокійно. Я певно знаю, що цього вечора почую стук у двері своєї кімнати й так само впевнено знаю, що прийде не мама. Я подумки перебирала всі логічні фрази, з яких можна почати розмову й вибачитися, що була такою різкою з хлопцем. Декілька разів я навіть намагалася програти цей діалог стоячи перед дзеркалом, а коли розуміла, як це все виглядає – ховалася далі від дзеркала, щоб не бачити себе в такому смішному становищі.

Минуло ще стільки ж часу та я навіть подумала про те, що Арсен вирішив не розмовляти більше зі мною й дати мені спокій. Я нервово піднялася з ліжка та підійшла до вікна, щоб переконатися, що авто хлопця досі стоїть у дворі. Переконавшись, що «братик» все ще в будинку, я почала намотувати кола по кімнаті й навіть згризла ніготь на одному пальці й тепер мій новий манікюр виглядає так убого, що завтра потрібно буде записатися на новий.

- Ну й вали до біса! – Сердито гримнула я, стоячи перед дзеркалом та уявляючи замість свого зображення Арсенове.

Але в наступну секунду я зовсім забула про свої хвилювання, оскільки двері в мою кімнату різко відчинилися й Арсен у піжамі завалився всередину й так само різко зачинив за собою двері.

- Що? – Запитав хлопець дивлячись прямо у вічі. - Ти ж не думала, що я стану стукати у двері, щоб прокинувся весь будинок?

Я мовчки стояла та дивилася на хлопця й зрозуміла, що досі не закрила рот, який відкрився від нахабності «братика».

- А якби я була гола? – Обурилася я.

- Так було б навіть краще цієї смішної піжамки. – Хлопець зробив крок до мене та я відступила поставивши руку, як бар’єр.

- Не чіпай піжаму! Вона краще, що в мене є. – Хлопець наступав на мене й з кожним кроком я віддалялася.

- Краще навіть моїх обіймів?

Арсен швидко подолав відстань між нами й різко притиснув мене до себе таким чином, що я уперлася носом в його оголені груди й у ніздрі пробрався терпкий аромат його парфумів чи то гелю для душу. Якби я могла б побачити зараз себе у дзеркало, я б точно побачила, як закотилися мої очі від задоволення. Як же я скучила.

- Вперте дівчисько! – Прохрипів хлопець біля мого вуха й втягнув повітря носом. – Я мало не збожеволів без тебе за ці дні.

- Сам винен. – Тихо промовила, ніби боялася злякати цю мить.

- Це я вже усвідомив. Вибач мені.

- І ти мені.

Арсен схопив моє обличчя у свої величезні долоні й притиснувся гарячими губами до моїх. Цей поцілунок був особливим. Солодшим за всі попередні, ніжнішим та водночас вимогливий, він вміщував у собі стільки почуттів, що просто неможливо було стримати. Якщо поцілунок після трьох днів розлуки такий неймовірний, то страшно уявити, який він буває, коли не бачитися місяць.

Всі слова стали зайвими. Ми розмовляли мовою дотиків та поцілунків. Я розуміла його з погляду. З моменту вибачення не пролунало жодного слова у цій кімнаті, але здається, ми поговорили про все на світі.

- Я думав, що ти мене більше не вибачиш. – Промовив хлопець, коли ми лягли під ковдру стомившись від поцілунків. – Це жахливе відчуття.

- Я теж так думала інколи, а потім згадувала твій погляд й розуміла, що це стане моєю найважливішою помилкою за все життя.

- Добре, що в мене такий погляд. – Він весело усміхнувся.

- Де ти пропадав цими днями? Можливо, я б вибачила тобі навіть раніше…

- Я змусив себе дати тобі час, щоб ти добре про все подумала та й до того ж у мене насправді багато замовлень у студії. У п’ятницю я зробив спробу поговорити та переніс фотозйомку на інший день, а як виявилося – зробив це даремно. Тому й вирішив тебе не турбувати до сімейної вечері, але присягаюся, якби ти так само себе поводила і на вечері – я пішов би іншим шляхом й менш для тебе корисним.

- Це ще яким? – Я відірвалася від грудей хлопця, на яких лежала та водила пальцем по татуюванню, яке було схоже на якісь ієрогліфи.

- Я сам би зізнався Вероніці у наших стосунках, тоді б тобі не вдалося викрутитися.

- Ти жорстокий!

- Але я ж цього не зробив.

- Цікаво чому?

- Тому що ти не висмикнула свою руку, коли я її стиснув.

- Нахаба! – Сердито буркнула та знову поклала голову йому на груди. – Тебе не вчили носити футболки, особливо, коли йдеш у кімнату до дівчини?

- Навіщо? – Здивовано буркнув хлопець. - Тим більше коли йду у кімнату до дівчини?

- Нестерпний! – Пирхнула я й приховала від його очей свою усмішку.

- Амаліє. – Загадково промовив Арсен. – Підеш з нестерпним братиком на бал?

Чорт! Бал! Я зовсім забула про нього та те, що на нього завжди приходять у парі. Скориставшись цією нагодою я вирішую пограти на нервах «братика».




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше