Частина 32

Амалія

- Яка ж ти у мене красива! – Мама з захопленням розглядала моє зображення у дзеркалі, стоячи позаду мене.

Червона сукня, яка спадала додолу, з вирізом на стегну та блискучим камінням на грудях виглядала просто неймовірно, а на додаток мені довелося висидіти дві години в перукаря й в результаті моє волосся зібране у високу зачіску й декілька локонів вільно спадають.

- На маму схожа.

Мама усміхнулася й витерла зі щоки непрохану сльозу. Поправила декілька локонів, що спадали на оголене плече та міцно обійняла.

- Ти так і не сказала, з ким ти підеш на бал?

- З «братиком». – Усміхаючись промовила, тому що досі наші стосунки мамі не відомі.

- А як же той хлопець, що тобі сподобався?

Я зовсім забула про вимушену брехню.

- Він запросив іншу. – Знову брехня… Потрібно вже вирішувати щось із цим.

- Ну і дурень!

- Так, ти маєш рацію. – Я засміялася й мама міцніше притиснулася.

- Ти все так само думаєш, що Арсен жахливий?

Я пригадала свої слова, коли мамі довелося збрехати Арсену про те, що приходив кур’єр. Після того випадку я сказала мамі, що він не той, за кого себе видає, а набагато гірше й дуже скоро вона про це дізнається.

- Мабуть, - вагаючись промовила, - з того часу я змінила свою думку про «братика».

- Це добре! Я рада, що ви знайшли спільну мову.

Почулися голоси на першому поверсі та я зрозуміла, що Арсен вже приїхав. Добре, що це сталося саме зараз тому що мене почала вже турбувати надлишкова увага мами до персони Арсена, навіть промайнула думка «а чи не здогадалася вона?».

- Це, мабуть, Арсен. Я піду перша, а ти спускайся, коли одягнеш ось це.

Мама вклала у мою долоню чорну мереживну маскарадну маску. Вона була набагато вишуканіше за ту, що купила я. Я навіть не вибирала, котру одягнути, тому відразу приклала до обличчя мамину, як тільки вона вийшла за двері.

Знала б ти, мамо, що у моїй маленькій сумочці є ще одна маска, яка б у тебе викликала багато запитань. Таких масок на цьому святі буде близько п’ятнадцяти й зображатимуть вони мордочку миші у вогні. Ні, це не такі величезні маски, як дитячі у вигляді клоуна. Ці маски виготовляли на замовлення за попередньо намальованим ескізом й виглядають вони доволі вишукано, але при цьому приховують більшу частину лиця, залишаючи відкритими тільки очі, чоло та губи.

Я нафарбувала темно-червоною помадою губи та схопила зі столу невеличкий пакунок, перемотаний стрічкою з бантом такого ж кольору, як моя сукня й вийшла з кімнати. Впевнена, що Арсену сподобається мій подарунок.

Весь одяг, в якому «миші» повинні були вийти в натовп було заховано у шафках спортзалу, тому я спускаюся з невеличким пакуночком та такою ж за розмірами сумочкою, зайвих питань не повинно виникнути, я так думаю.

- Ого! – Перше, що я почула від Арсена, як тільки з’явилася на найвищій сходинці.

Хлопець стояв у чорному смокінгу та до блиску вичищених туфлях. Темне волосся красиво зачесане назад. На лиці завмерло здивування й Арсен навіть не в змозі його приховати, оскільки закрив рота тільки після того, як я подолала більш ніж половину відстані між нами. Сподіваюся, що це я склала на нього таке враження.

- Ти… - Почав хлопець. – Ти неймовірна.

- Дякую.

Мабуть, зараз мої щоки палають вогнем не тільки за моїми відчуттями, а й ззовні. Чесно зізнатися, я ніколи не чула щось подібного у свою адресу, тому що не прихильниця таких вишуканих нарядів.

Батьки проводжали нас до дверей та весь час гучно говорили про те, що ми сьогодні виглядаємо незрівнянно. Під їхні погляди захоплення ми дійшли до авто й тільки тоді я пригадала, що тримаю у руках.

- Це тобі. – Простягнула хлопцю пакунок й відразу отримала в знак подяки широку усмішку. – Мій невеличкий подарунок в честь нашого знайомства та першого спільного балу.

Хлопець вже хотів потягнути за стрічку, але я різко зупинила його рух, схопивши за долоню.

- Зачекай! – Голосно викрикнула. – Відкрий його, будь ласка, після сьогоднішнього свята.

- Чорт, Амаліє, я не витримаю. Моя ж власна цікавість з’їсть мене набагато скоріше.

- Я знаю, але, будь ласка, зроби так, як я прошу. – Усміхнулася та переконавшись, що батьки повернулися до будинку, нахилилася до хлопця, щоб поцілувати.

- Використовуєш заборонену зброю. – Прошепотів хлопець так близько, що бажання відчути його стало ще більшим.

- В коханні, як на війні – всі методи хороші. – Не бажаючи мучити себе цими нестерпно довгими секундами я притиснулася ніжно до його губ, але пам’ятаючи про те, що мої вуста нафарбовані червоною помадою.

- Повтори ще раз. – Хлопець дуже швидко перервав поцілунок та запитав.

- Що?

- Що ти щойно сказала? – Я не зовсім зрозуміла про що він запитує, але все ж повторила останню фразу, яку промовила перед поцілунком.