Частина 34

Амалія

- Що ти тут робиш? – Хлопець промовив це сердито та… збентежено?

Я не впевнена, що там у залі він дійсно мене впізнав, тому я повинна у цьому переконатися.

- Що можна робити у жіночій вбиральні? – Намагаюся промовити спокійним голосом, що виходить дуже важко, оскільки моє дихання ще не зовсім відновилося від танцю та поспішного перевдягання.

- Ну… - Зам’явся хлопець.

Щось не сильно він схожий на того, хто впізнав мене в залі.

- Щось сталося? – Да вибачить мені Господь за таку мою поведінку й те, що я намагаюся приховати все.

- Взагалі-то так. – Він поклав свої долонні мені на передпліччя та злегка стиснув. – Я хвилювався й не міг тебе знайти, тому що там у залі відбулося дещо.

- Я щось важливе пропустила? – Ну все, мій персональний пекельний котел вже підігріває водичку для своєї грішниці.

- Ем… Навіть не знаю, як сказати. – Арсен задумливо потер перенісся. - Повстання мишей, чи що.

- Про що ти?

Хлопець почав дивно сміятися, ніби тільки в цей момент усвідомив все те, що відбувається.

- Тільки що в залі відбулося повстання проти мажорів та… мене. – Він промовив це таким холодним тоном, ніби зрозумів страшну річ.

Він мовчав, але я помічаю, як зіниці хлопця то звужуються, що розширюються. Він ніби хоче щось сказати й відкриває для цього рота і в ту ж хвилину замовкає. Стан Арсена стає схожим на льодовик… Його потрясіння ззовні виглядає, як айсберг, що визирає з океанічної води й має він такий маленький вигляд, що важко судити, який же його розмір під водою. Мені навіть важко уявити, що робиться у нього всередині та які масштаби його гніву.

- Поїхали звідси! – Рикнув він сердито та схопив мене за руку.

- Куди?

- Мені потрібно все обдумати.

- Я… Я маю знайти Ірину.

- Ірину? – Злісно гаркнув Арсен. – Думаю твоїй подрузі не до тебе зараз!

- Чому ти так вирішив?

- Тому що твоя подруга одна з повстанців! – Грізно промовив хлопець, а я в цю хвилину хотіла засмутитися через те, як він до цього поставився, але слово «повстанці» мене звеселило.

- Хей! – Підійшла до хлопця та торкнулася його щоки. – Ким би вона не була – вона моя подруга! Пам’ятай про це, будь ласка. Тим більше я ніколи не брала участі у вашому розподілі влади й мені на це все байдуже!

Знав би ти, «братику», що я лідер цих повстанців й це я – борець за справедливість.

- О’кей! – Хлопець розвів руки в боки. – Йди. Я туди не піду. Чекаю тебе в авто.

- Я швидко! – Я поцілувала його в губи й задкуючи пішла в бік залу й тільки помітила, що на мені білі кросівки, а туфлі залишилися в роздягальні.

Чорт! Ще не вистачило видати себе. Відчуваю себе повним лайном через те, що доводиться так лукавити Арсену, але іншого виходу я поки що не бачу. Я обов’язково йому все розповім тільки після того, коли дізнаюся його власні думки щодо цього та переконаюся, що він зробив для себе вірні висновки.

В залі я швидко знайшла Костика, але ось Ірини ніде не було.

- Де Іра? – Запитала у брата подруги, коли підійшла до нього впритул.

Озирнувшись навколо я помітила, що майже всі «миші» були на місці й всі були переодягненими. Серед натовпу відчувалося напруження й всі якось дивно дивилися один на одного, але свято продовжувалося. Єдине, що мене здивувало – мажорів не було. Абсолютно нікого з тих, хто тримався купки. То хто це ще перший біжить з судна, що йде на дно? Точно миші?

- Її забрав Дмитро. – Спокійно промовив Костик.

- Він зрозумів?

- Схоже на те. – Промовив хлопець озираючись та переконавшись, що ніхто за нами не слідкує, продовжив. – Відразу після промови, коли Ірка йшла до роздягальні, він її просто витягнув з університету.

- Значить він не відмовився від свого наміру, навіть дізнавшись, що вона повстала проти нього.

- Якого наміру? – Запитав брат подруги.

- Та так… - Усміхнулася я. – Подобається вона йому і вже досить давно.

- Справді?

- Ага. Він хотів з нею зустрічатися, але вона відтягнула час до балу, а тепер, мабуть, він і сам зрозумів, для чого вона це зробила.

- Надіюся, що вона залишиться живою.

Я почала сміятися з жарту хлопця та трохи заспокоївшись, нахилилася до вуха Костика та промовила:

- В жіночій вбиральні залишився мій одяг, забери його, будь-ласка.

- Арсен зрозумів? – Схоже, що Іра все ж розповіла своєму брату, що з Арсеном у нас особливі відносини.

- Я… я не знаю… Він якийсь нервовий та дивний, але ще не подав вигляду, що впізнав мене, хоч я і досі не можу забути його погляду прямо мені у вічі відразу після того, як завершився танець.

- Я думаю він шокований, як і всі присутні.

- Побачимо. – Я поклала долоню на плече другу. – Мені час. Він чекає мене в авто.