Порятунок церковних мишей

Частина 37

Амалія

- Наші плани в силі? – Запитала поки ще свого хлопця, набравши його номер перед самими дверима у наш будинок.

- А мали б змінитися? – Серйозно запитав він.

Можливо, мені здалося, що в нього сердитий тон голосу, або просто видався важкий день.

- Гаразд. – Відчинила двері у будинок. – Де зустрінемося?

- Думаю, що у мене є одна ідея.

- Яка ж?

- Дізнаєшся. – Не потрібно відгадувати, тому що й так чути, що він усміхається. – Вигадай мамі якесь виправдання, тому що я заберу тебе на цілу ніч.

- Мені знову збрехати? – Намагаюся зробити сердитий голос, але настільки ця ідея подобається, що виходить щось зовсім неприродне.

- Тільки цей раз.

- Думаю, що не погано було б сьогодні залишитися в Іри. – Сміючись промовила. – Ти як гадаєш?

- Це чудова ідея! – Здається, я помилилася, що в Арсена поганий настрій. – Тоді я підвезу тебе до гуртожитку.

- Це чудова ідея! – Ледь стримуюся, щоб не розреготатися.

- У тебе є година на збори й буде доречним, якщо ти захопиш і свою смішну піжамку!

- Вона тобі так сподобалася? – Підіймаюся по східцями до своєї кімнати, але чую звук з кухні.

- Думаю, що так. Ти у ній виглядаєш зовсім невинною та кумедною, а ще домашньою. – Я навіть уявила, як промовляючи ці слова хлопець потер вказівним пальцем перенісся.

- Лілю, це ти? – Пролунав голос мами з кухні.

- Мама на радарах. Через годину чекаю. Не спалися. Цілую. Відключаюсь. – Швидко промовила та заховала телефон до кишені.

- З ким ти розмовляла? – З-за дверей показалася голова мама зі смішною пов’язкою.

- Що це у тебе? – Сміючись вказала на мамин головний аксесуар.

- Не смішно, Амаліє! – Сердито гримнула мама. – У мене сьогодні була невдала стрижка, тому волосся постійно заважає.

- Добре, добре. – Підняла руки вгору. – Це виглядає доволі мило.

Чесно зізнатися, з такою зачіскою мама виглядає років на п’ятнадцять молодшою.

- Так з ким ти розмовляла? – Повторила мама.

- А, то так… Іра знову кличе до себе в гуртожиток.

- Ви добре спілкуєтеся! – Відмітила мама.

- Взагалі так. Вона хороша та чуйна людина і мені легко з нею у спілкуванні.

- Це добре. – Промовила мама розмішуючи щось на плиті.

- Що ти скажеш?

- На рахунок чого? – Мама повернулася та здивовано запитала.

- Ну… - Зам’ялася я. – Відпускаєш мене на ночівлю до Ірки?

- З яких пір ти стала рахуватися з моєю думкою?

- Ну взагалі-то я завжди з нею рахувалася!

- Але не завжди робила, як я говорила.

- Ну з цим не посперечаєшся! – Погодилася я.

- Ти вже доросла дівчинка, Амаліє! – Почала мама. – Тому ти сама відповідаєш за всі вчинки, які робиш у своєму житті.

Від маминих слів я ледь не відкрила рота. Невже вона побачила, що я вже не маленька дівчинка і мій кожний крок можна не контролювати? Можливо, вона дасть згоду й на те, щоб повернутися до столиці? Так, стоп! Яка столиця? Як же Арсен? Та чи хочу я досі повернення в столицю?

- Так, що там буде? – Запитала мама та я зрозуміла, що вона щось розповідала і я пропустила майже всю її промову.

- Ем… - Стало незручно тому що я не розумію про що вона запитала. – Де буде?

- Лілю, ти якась розсіяна останнім часом. – Пробубніла мама. – Тобі потрібно бути уважнішою, тим більше, коли сесія ось-ось розпочнеться. Я запитую, що буде в гуртожитку: алкоголь, вечірка?

- Ні! – Вигукнула й моє заперечення луною пройшлося будинком. – Ми просто проведемо вечір за фільмом або розмовами. Іра не прихильниця алкоголю та вечірок.

«Колись була не прихильницею» - додає моя підсвідомість, але тепер я сама не впевнена в тому, що можна чекати від своєї подруги.

- Завжди…

- Будь на зв’язку. – Завершила я. – Ма, ти завжди таке говориш, коли я йду або їду з дому на тривалий час.

- Коли станеш мамою, тоді зрозумієш сенс моїх слів! – Гнівно промовила мама та повернулася обличчям до мийки.

- Так, так. – Зупинила її та піднялася з крісла. – Ще рано мені про таке говорити! Все, буду завтра після занять!

Підійшла до мами та обійняла її ззаду, поцілувала у щоку та вийшла з кухні направившись до своєї кімнати. Часу залишилося не так вже й багато, тому потрібно поквапитися, щоб встигнути зібрати речі до приїзду Арсена.

Змінила свій звичний одяг на більш стриманий. Надіюся, після цього вечора та мого зізнання, мені більше не доведеться носити класичні штани, блузи та старомодні спідниці.

Взяла з шафи піжаму й розщепнувши рюкзак погляд натрапив на лілію. Ось же дідько, я зовсім про неї забула. Потрібно буде якось дізнатися, хто слідкував за мною. Можливо, це хтось із жителів будинку. Хтось, хто бачив, як часто я підіймаюся на дах.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше