Порятунок церковних мишей

Частина 46

Амалія

- Боже мій! – Вигукнула Гелена, закотивши очі. – Тільки не це. Одягни щось інше! Це ж вечірка з нагоди Нового року, а не похід у пристарілий будинок!

Гелена – корінна жителька Польщі, але доволі гарно володіє українською мовою. Знайти спільну мову нам вдалося практично відразу. Мене поселили у її кімнату в гуртожитку, коли я майже нічого не розуміла польською мовою й саме завдяки цій дівчині мені вдалося за місяць досягти шалених успіхів у підготовці до навчання й особливо у вивченні польської.

Кожного року студенти організовують вечірки у новорічну ніч й всі повинні бути присутніми й студенти за обміном – не виключення. Чесно зізнатися, я не особливо перечила новій подрузі, тому що б сама не проти відірватися.

- Я не маю іншої сукні! – Буркнула я й знову пройшла по своєму вигляді у дзеркалі.

- Одягни щось із мого. Точно! – Викрикнула дівчина та підірвалася з ліжка до шафи. – Нещодавно я купила сукню й одягти її так і не випало можливості, тому що я набрала декілька зайвих кілограмів, а тобі вона пасуватиме!

- Не думаю, що це гарна ідея. Я не звикла носити чужий одяг.

- Вважай, що він не чужий. Я його не одягала жодного разу, якщо не вважати примірочну в магазині. Ну ж бо! – Тицяє мені сукню в руки. – Не будь такою занудою!

Я неохоче взяла річ з рук Гелени та зайшла за двері шафки, щоб переодягнутися. Декілька хвилин і приємна до тіла тканина обтисла мене з усіх боків. Це була персикового кольору сукня, яка сягала коліна. Зверху на широких шлейках та човниковим розрізом, спина до середини оголена. Сукня гарно підкреслювала мою талію й від стегнових кісточок вільно спадала.

- Те, що треба! – Сплеснула в долоні подруга.

- Я… Ем…

- Ти маєш чудовий вигляд! І не смій мені говорити, що ти не візьмеш. Вважай, що я зробила тобі новорічний подарунок.

- Дякую. – Тихо промовила й знову повернулася до зображення у дзеркалі.

Волосся вільно спадало й розсипалося по плечах. На обличчі легкий вечірній макіяж з контрастом на темно-червоні губи. Я вперше за останні два місяці подобаюся собі, коли дивлюся у дзеркало й сама дивуюся, що знову вилізла зі звичного спортивного образу й стала схожою на дівчину.

- Ерику сподобається! – Прошепотіла дівчина та щипнула мене за руку.

- Припини. Я вже говорила, що всі його старання даремні. Не хочу ніяких стосунків!

Ерик – один із друзів Гелени, з яким мені вдалося познайомитися з приїздом у Польщу. Хлопець доволі наполегливо намагався налаштувати мене на спілкування й в результаті я все ж здалася, але не більше спілкування, але ось хлопець, очевидно, налаштований на щось більше, ніж дружба. Мені вистачило одного хлопця в житті. На іншого я не скоро погоджуся. Тим більше коли від спогадів про першого досі ниє в грудях.

В кімнаті пролунала знайома мелодія та я кинулася до телефону. На дисплеї світиться «мама».

- Привіт! З наступаючим, мамо.

- І тебе, доню! – Трохи голосно говорить мама та я чую шум на задньому фоні. Здається, вона на вечірці. – Як у тебе справи? В тебе все гаразд?

- Так, мамо. Все добре. У нас тиждень вихідних з нагоди свят. Ось зараз готуюся зустрічати новий рік!

- Лілю, мені не зовсім зручно зараз розмовляти, але я не могла змовчати. Ти маєш про це знати!

- Що сталося, мамо?

- Арсен! – Кожну букву цього імені я подумки розділила й кожна вона стукнула мене по мізках та серці, наче кувалдою. – Він в Польщі.

- Що?

- Ну я не зовсім впевнена, що він вже долетів, але сьогодні буде точно.

- Навіщо?

- Лілю, я не знаю, чи роблю правильно, але я не хочу, щоб ти мене звинувачувала у тому, що я не розповіла тобі, знаючи все.

- Ти все правильно робиш, мамо. Навіщо він летить сюди?

- Лілю, він летить до тебе.

- Що? Навіщо?

- Я не знаю. Можливо, хоче все виправити.

- Вже пізно, мамо.

- Тільки тобі вирішувати, доню.

- Добре. Дякую, ма. Мені вже час.

Студентська вечірка відбувалася у приватному будинку когось зі студентів, який знаходився неподалік він нашого університету й туди можна було дістатися навіть пішки, не викликаючи таксі. За двадцять хвилин ми з Геленою дісталися будинку, який ззовні був прикрашений безліччю вогників й у дворі навіть прикрасили велику живу ялину. Безліч незнайомих мені людей постійно відволікали мою увагу та й до всього цього, після дзвінка мами, я постійно у перехожих бачила обличчя Арсена. Здається, у мене починається паніка. Терміново потрібно заглушити це відчуття, інакше ця новорічна вечірка перетвориться на моє нічне жахіття.

В будинку, біля одного із маленьких столиків, я помітила вже знайомі лиця Ерика, Лаури та Артура. Гелена, помітивши їх також, потягла мене до них.

- Привіт, Амаліє! – Промовив Ерик, як тільки ми зупинилися з усіма та привіталися.

- Привіт. – Тихо промовила й навряд чи він щось почув через гучну музику, але кивнув у відповідь, очевидно, прочитав по губах.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше